Пошук

Cергій Бердяєв і проблеми локальної пам'яті в Обухові

Cергій Бердяєв і проблеми локальної пам'яті в Обухові

В одному з останніх інтерв’ю на «Локальній історії», здається, Юрко Прохасько використовує термін (по пам’яті) на кшталт «відсутні інституційні підстави пам’ятування». Суть його, наскільки я зрозумів у тому, що громада, приміром, Обухова, може не орієнтуватися у таких речах як історія місця проживання.

Одна з магістральних причин подібного полягає у тому, що ця інформація ніколи в достатній мірі не була формалізована на рівні місцевих органів влади і афільованих з нею закладів освіти. Відтак, більшість населення просто не знайома з властиво локальною історією.

ВИННИХ НЕМАЄ

Не тому, що хтось поганий (громада, влада абощо). Ні, це не питання пошуку винного. Від цієї практики таврування треба відходити (Їй на зміну має прийти дискусія – тривала і місцями болюча).

І навіть не натяк на те, що в обухівських школах варто було би бодай факультативно і в майбутньому вивчати історію саме Обухова (Хоча це не така вже і погана ідея – головне, правильно підібрати формат подачі інфи).

Просто фіксація того, що ніщо не виникає з нічого. Не можна питати в учня за знання з предмету, котрий він не проходив. Варто шукати нові і нові канали просвітництва, котрі дозволять з часом вийти на формування однієї (або кількох) історичних моделей розвитку території. В принципі, їх фундаменти вже є. Щоправда, модель не 1, їх вже, як мінімум 3. Втім, сьогодні не про це.

ПРИКЛАД ВІДСУТНОСТІ

Сьогодні про Сергія Бердяєва, як приклад того, про що я зауважив вище. І до постаті котрого я, і тут Богдан Яцун не дасть збрехати, завжди ставився більш ніж іронічно. Втім, після ознайомлення зі статтею Михайла Рибакова та Олексія Голованова «ВИКРЕСЛЕНИЙ З ІСТОРІЇ» я підкоректував свою оцінку, оскільки попередня базувалася на дефіциті верифікованої інформації.

Власне кажучи, С. Бердяєв один із прикладів зауважених вище «відсутніх інституційних підстав пам’ятування». Іншими словами є передумова - немає широкого інформаційного каналу для розповсюдження певного типу знання і її результат - більшість населення не знає людей, подій, місць. В Обухові і про Обухів.

Яким має бути цей канал: факультативи, лекції, соц. мережі, відео-нарізки, тур. маршрути чи інші – питання технічне. Одне точно – зусиль ентузіастів і громадянського суспільства не достатньо. Для цього потрібен системніший і потужніший, власне інституційний (владно-самоврядний) ресурс, його дієва, а не симуляційна (приклад – уроки «київщинознавства» в 90-х) підтримка.

Отже, що писали в «Київській старовині» в 1994 році.

***

Сергій Бердяев, як і його брат Микола,— філософ і мислитель,— унаслідок тривалої та планомірної політики заборони або замовчування був викреслений з пам’яті кількох поколінь і повертається до нас тільки зараз.

Вітчизняна культура «забула» про поета і прозаїка, літературного критика і перекладача-поліглота, мистецтвознавця, видавця і публіциста, популяризатора й автора наукових статей, людину глибокого інтелекту.

Чи багато ми знаємо російських письменників-дворян, котрі писали не тільки російською, але й українською мовою, перекладали з російської на українську і навпаки? Щодо Бердяєва існувало якесь «табу».

Не знайдемо про нього майже ніяких відомостей у колишніх радянських літературознавчих виданнях. Маємо хіба що кілька рядків у книзі Є. П. Демченко про сатиру періоду революції 1905—1907 рр.

Сергій Олександрович Бердяєв (1860—1914) народився в Києві, в родині потомственного дворянина — штаб-ротмістра О. М. Бердяєва та княгині Г. С. Кудашової. Дитинство пройшло в маєтку Бердяєвих — селі Обухові. Освіту Сергій одержав у Колегії Павла. Галагана, в Петербурзькому морському корпусі, за кордоном, де вивчав медицину.

Після повернення з-за кордону він залишив лікарську практику і повністю присвятив себе літературній та журналістській діяльності.

З середини 70-х років Бердяєв почав друкувати вірші та статті в газетах, столичних і провінційних виданнях під багатьма псевдонімами, його працездатність вражає. У 80—90-х рр. з’являються публікації у журналах «Всемирная иллюстрация», «Будильник», «Свет и тени», «Осколки», «Иллюстрированннй мир», «Живописное обозрение», «Век», «Восход», «Зпоха», «Наблюдатель», «Одесский альманах», «Дело» та багатьох інших.

Літературно-публіцистична спадщина С. Бердяєва велика, проте прозаїчних творів у нього небагато. Віднайдено понад десять (оригінальних і перекладених): «Рнбарь душ людских»; «Разлуки нет. Оккультическая повесть»; «Мучник за идею. К 300-летию сожжения Д. Бруно»; «Ханские дети. Цюрихская пасхальная бнль»; «За что? Пасхальная миниатюра»; «Коли вона дізналася?» Значний доробок становлять його вірші і нариси українською мовою та іншими мовами з української тематики. Коли ж і де Бердяєв почав друкувати твори українською мовою?

Ось свідчення щодо цього І. Я. Франка: «Особисто я д. Бердяєва не знаю. Його ім’я зустрічалося мені уперше ще 1885 р., коли я, бувши впорядником «Зорі», надрукував на її листках перший, здається, його український вірш». (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.— Ф.З.— Спр. 2847.— Арк. 3.)

Але сам Бердяєв стверджує, що перші його українські вірші видруковано значно раніше, у Женеві, за сприянням С. Подолинського, його двоюрідного брата.

За відсутності в Україні періодичного видання українською мовою, С. Бердяєв з 80-х років починає друкуватися за кордоном, у західноукраїнських збірниках «Зоря», «Діло», «Буковина», «Руслан», «Літературно-науковий вістник», «Страхопуд», «Господарь», «Слово», «Дзвінок», «Народна часописи» та інших, а пізніше у Києві: «Громадська думка», «Рада», «Шершень». Його твори з’являються в українському декламаторі «Розвага», антології української поезії «Українська муза», «Вінок Т. Шевченкові».

Багато віршів Бердяєва видрукував у газеті «Буковина» Осип Маковей. Вони особисто зустрічалися під час приїзду О. Маковея до Києва в 1897 р. Збереглося листування між ними (1896—1899 рр.). Маковей і Франко опублікували кілька віршів С. Бердяєва в «Літературно-науковому вістнику», С. Бердяєв перекладав твори О. Маковея російською мовою, зокрема його «Гірські думи».

Листувався Бердяєв і з 1. Я. Франком (1894—1897). Враховуючи, що твори С. Бердяєва не позбавлені абстрактної патетики, Маковей і Франко критично оцінювали деякі з них, пройняті моралізаторсько-просвітянськими тенденціями, відкинули чимало ідейно невиразних і художньо слабких його віршів.

Після того як О. Маковей видрукував критичні зауваження щодо поезій С. Бердяєва, останній відповів різкими листами Маковею та редакції «Буковини». До літературної дискусії було втягнуто і Франка, який став на підтримку Маковея. На жаль, особисті стосунки між Бердяєвим та Маковеєм і Франком були припинені, а літературні все ж збереглися.

Незабаром С. Бердяєв перекладає та видруковує російською мовою вірш О. Маковея «Цивилизация», твори І. Франка: «Притчу про красу» і «Указ про голод» («Благой указ»). Бердяєв — один із перших перекладачів творів І. Франка російською мовою. Доктор наук, літературознавець Ф. П. Погребенник зробив аналіз цих перекладів С. Бердяєва і вважає, що вони «для свого часу мали певну цінність як одна з перших спроб відтворити кілька зразків поезії Франка російською мовою» (Ф. П. Погребенник. Франко в українсько-російських літературних взаєминах.— К., 1986.— С. 198—199). О. Маковей продовжує друкувати С. Бердяєва, а І. Франко включає його вірші до упорядкованої ним збірки «Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка...» (1903).

Пізніше Бердяєв назвав І. Франка «благородним другом і захисником народу... нашою сучасною гордістю і славою, самовідданим борцем... Його переклад «Фауста» Гете,— писав він, — я зрівняв з російськими інтерпретаціями Губера, Холодковського, Фета і Цертелєва, і, далебі, на так званому «хохлацькому жаргоні» він куди яскравіше й красивіше передає філософську глибину і виключно складні форми віршів веймарського титана поезії».

С. Бердяєв переклав російською мовою вірш М. Старицького «На спомин Т. Г. Шевченка», оповідання Д. Мордовцева «Ни себе, ни людям. Южное предание», вірш О. Федьковича «Гадкий сон».

Головна тема поезій С. Бердяєва — це любов до України, страждання її народу, вболівання за його долю, за розвиток його культури, суспільно-політичні рухи кінця XIX — початку XX ст., визвольна боротьба народів, визвольні прагнення прогресивної інтелігенції, роль літератури та мистецтва у житті) народу, оспівування праці, людських почуттів, природи, рідного краю тощо. В перший період своєї діяльності С. Бердяєв друкувався в консервативних виданнях, писав і вірнопідданські вірші.

Але було б несправедливо його творчість 80-х років зводити тільки до цього. У 90-х роках, коли відбувся перехід С. Бердяєва до демократизму, він висловив своє «кредо» в листі до Діонео (І. В. Шкловського): «З юних днів до останнього часу жодного разу не зрадив своєї гарячої любові до трудящого люду однаково, незалежно від національності, віросповідання та суспільних рангів. Оскільки був спроможним, я завжди й всюди підтримував у злиднях та в горі пролетарів з простолюду та інтелігенції» (ЦДАЛМ у Москві.— Ф. 1390.— Оп. І.— Спр. 41.— Арк. 1).

Туга за рідним краєм проймає численні твори С. Бердяєва, написані за межами України, з глибоким пієтетом пошановує він ім’я Шевченка («Памяти Т. Г. Шевченко», «Кобзарь», «Желанный гость»). Уболіваючи над гіркою долею України, потерпаючи від шовіністичних доносів і жандармських переслідувань, С. Бердяєв часом прохоплювався гострим словом на адресу «москалів», «кац-па-злочинця». Проте він завжди розрізняв росіян-ворогів і росіян-друзів.

Цікава сторінка життя і творчості Бердяєва — поезії, присвячені діячам мистецтва і літератури: Старицькому, Кропивницькому, Заньковецькій, Мишузі, Тартакову, Рощину-Інсарову, Пушкіну, Лєрмонтову, Некрасову, Л. Толстому, Гейне, Верлену, Тургеневу, І. Аксакову, Шеллєру-Михайлову, П. Раевському, Фофанову, Омулевському, статті про творчість С. Подолинського, Л. Глібова, Г. Ібсена, Д. Мережковського, М. Метерлінка тощо.

Помітними були виступи С. Бердяєва як театрального критика і оглядача, зокрема, вистав театру М. Соловйова та «театру корифеїв», пройняті величезною шаною та захопленням українським театральним мистецтвом.

Про «Розумного дурня» І. Карпенка-Карого він пише: «Де можна бачити одразу ж стільки першокласних сил й такий концертний ансамбль, як у малоросів!» Про гру М. Садовського у п’єсі «Бурлака» І. Карпенка-Карого: «По благородству та пластичності образ «Бурлаки» гідний стати поряд з найвеличнішими зі сценічних втілень.

Такий ансамбль даремно шукати на російських сценах, які не скупляться на «новинки» на зразок «Дамн от Максима». «Я до глибини душі гірко сумую,— пише він,— що тут не всі титани нашої сцени, що нема Марка Лукича та Марії Костянтинівни поруч з трьома дивними братами Тобілевичами! Ех, панове, панове! Щоб Вам знову раз назавжди з’єднатися докупи на користь вітчизні, на радощі справжніх друзів та прихильників художньої творчості!»

У 1905 р. він писав М. Кропивницькому:

«Українська сцена висунула за чверть століття цілу плеяду незрівнянних по таланту акторів, котрі приводили до захоплення всю інтелігентну Росію».

С. Бердяєв — блискучий лінгвіст, поліглот. Він перекладав із німецької, французької, англійської, іспанської, шведської, норвезької, польської, чеської, болгарської, угорської, італійської, новогрецької, португальської, латинської мов.

Слід згадати про активну участь С. Бердяєва в роботі київського Літературно-артистичного товариства, до правління якого входили, зокрема, М. Лисенко, М. Старицький, Олена Пчілка, В. Науменко, І. Стешенко та ін. На вечір, присвячений Г. Гейне (1900), який влаштовувала Леся Українка, запросили і С. Бердяєва. Його вірш дуже сподобався публіці. З листування поетеси видно, що вона підтримувала дружні стосунки з подружжям Бердяєвих. Коли Леся задумала писати статтю про народництво в Німеччині, то звернулася за допомогою до С. Бердяєва. Усю адресовану їй літературу вона просила надсилати на адресу О. Бердяєвої.

У 1907—1912 рр., рятуючись від судового переслідування за видання газети «Работник», родина Бердяєвих у надзвичайно важких умовах жила в Москві. Після повернення до Києва С. О. Бердяєв продовжував співробітничати у київських газетах. Помер він від тяжкої багаторічної хвороби в Києві 6 листопада 1914 р.

Читайте також: