Дружина Солов'яненка розповіла про його останній день: сходив на Козинку, покатався на водних лижах

Дружина Солов'яненка розповіла про його останній день: сходив на Козинку, покатався на водних лижах

25 вересня 1932 року народився всесвітньо відомий український співак Анатолій Солов'яненко. Його називали українським соловейком і одним з найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах "Метрополітен-опера", "Ла Скала", Большого театру. Йому пропонували залишитися в Італії і Росії, але серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету.

Про це йдеться у нарисі на шпальтах Газети по-українськи, передають Хроніки Обухова.

Народився він у Донецьку, в шахтарській сім'ї. У нього в родині музичними були і батько, і мама. Вони і за столом співали, і в самодіяльності - у них в селі були імпровізовані постановки "Наталки-Полтавки", "Сватання на Гончарiвцi". Мама - Ольга Іванівна рано померла - в 43 роки. Анатолія виховував його дідусь, Борис Степанович.

Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру і працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Усі ці роки удосконалював вокальне мистецтво.

У 1962 році співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченка. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала. В сезоні 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).

Анатолія Борисовича не стало 29 липня 1999 року. Співак помер від інфаркту на своїй дачі в селі Козин, Обухівського району. Йому було 66 років.

- Того ранку, коли це сталося, він прокинувся в чудовому, як рідко бувало останнім часом, настрої. І каже: "Я збираюся поїхати на дачу, приберу там і буду чекати на ваш приїзд". Наступного дня до нас на дачу мав приїхати посол Італії в Україні. Ми збиралися провести там вихідні, смажити шашлики. Я сказала: "Толя, давай я відвезу тебе". Протягом останніх трьох років Анатолій не сідав за кермо. Він відповів: "Я не хочу. Краще поїду автобусом". У Толі ніколи не було зіркової хвороби. Я все-таки довезла його до автобуса. Він поцілував мене і сказав: "Чекаю на тебе завтра, не затримуйся", - згадувала останню зустріч із чоловіком дружина Світлана. - Анатолій сходив на річку Козинка, покатався на водних лижах. Повернувся додому, ліг на ліжко і ... помер. Не витримало серце.

- Зараз я розумію, що мій перший порив поховати Анатолія Борисовича в Козині був правильним. Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише у себе на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, в чудовому, спокійному місці. Кожна квітка, покладена на його могилу, помирає своєю смертю, ніхто їх не забирає. Люди, проходячи повз могилу, зупиняються, - каже вона.

Читайте також:

Коментарі