Пошук

Два слова про внутрішній туризм Київщини і його хронічну болячку

Два слова про внутрішній туризм Київщини і його хронічну болячку

Кілька тижнів тому, акурат на свята я відвідав славний град Ржищів. Мета тріпу була банальною і полягала у тому, щоб пофіксити на тілі вихідних три складових міста:

  • магазин зі свіжою рибою;
  • тамтешній пляж;
  • Іван-гору.

Паралельно спробував ознайомитися з локацією, котра мала посісти своє місце не лише у деклараціях чиновників. Останні, як відомо полюбляють відроджувати “внутрішній туризм” виключно на конференціях.

Із зафіксованого:

• Є невеликий, необлаштований, але, відносно чистий пляж. Біля нього досить затишне кафе, в котрому крім морозива/кави/туалету пропонували поштівки і магнітики зі Ржищевим.

• Магнітика я придбав, але на цьому власне туристична складова закінчилася. Причина проста — знайти інформацію про Іван-гору, а тим більше маршрут можна в інтернеті, на місцевості вона не позначена нічим і ніяк. Крім, можливо, розкиданих і місцями перекинутих неоязичницьких скульптур.

• Ще були досить тривалі і дуже дешеві екскурсії до Лисої гори і затопленої церкви. І це, мабуть все.

Щоправда, навіть в такому куцому варіанті більше, ніж у Витачеві, де щотижня без найменшого розуміння де, яка гора і де, шо було, селфиться якась “звізда” на кшталт Сергія Притули.

Причина та сама — є інтернет і аж одна (!) запропонована ним точка для фотосесії у Витачеві. Доїхати до неї можна, але не завдяки знакам. Зрозуміти, яка саме гора і що на ній було неможливо. І тому часто-густо її називають Красухою, або, як у випадку з чиновниками КОДА - КрасНухою. Хоча саме Красуха знаходиться кілометра за півтора від місця, котре помилково ідентифікують з нею.

Там теж можна відпочити. Але, вже після смерті, оскільки на ній розташоване кладовище. Мальовиче місце з прекрасним видом на Дніпро. Наскільки воно туристичне - питання.

По суті і замість післямови:

1. Малювати карти і плани треба. Втім, місія держави в процесі становлення внутрішнього туризму не у цьому. Станом на сьогодні від неї вимагається лише одне. І це одне може забезпечити лише вона, позаяк володіє необхідними ресурсами.

2. Це маркування знаками, QR-кодами і тому подібними візуальними дороговказами/поясненнями, котрі декодують територію і переводять її символи у придатні для вжитку образи.

3. Знаків немає. У Ржищеві і Витачеві, тим більше Обухові або Трипіллі. І здається, розуміння у їх потребі теж. Втім, не варто думати, що їх відсутність це банальна прикрість. У тому ж таки Обухові це періодично призводить до випалювання новоствореного ландшафтного заказника.

Питання є. І воно вимагає вирішення. Відповіді чи відписки вже замало.

спец for Моя Київщина

Читайте також:

Коментарі