Пошук

Євреї в житті трипільської громади

Євреї в житті трипільської громади

Так історично склалося, що люди поселилися саме завдяки річці на пагорбі, який височить над берегом річки Красної, там де вона впадає в Дніпро. Цей пагорб носить назву Посадова гора. Тут у всі часи і проживало єврейське населення Трипілля.

Про це передають Хроніки Обухова з посиланням на Київський обласний археологічний музей.

У часи Козаччини

Про євреїв Трипілля є відомості давні: одна з них – протестація шляхтича Миколая Пронського, слуги володільця Трипільського замку Максиміліана Бжонського, подана ним 21 липня 1638 р. до Київського Бродського суду. Описуючи в цій протестації масштаби погрому, влаштованого тут 6 липня 1638 р. чотиритисячним загоном повсталих козаків, Пронський називає і людські жертви, зокрема він пише, що козаки «людей не мало, подданих і жидов тамошніх, позабіяли, поранили і тую маєтность в нівеч спустошили».

Під час Визвольної війни (Хмельниччини) антиохійський патріарх Макарій із своїм сином архідияконом Павлом Алепським, їдучи в Москву на запрошення царя Олексія, в перших числах липня 1638 р. на два дні зупинялися в Трипіллі. Перебуваючи в Трипільському замку, Павло Алепський про становище тутешніх і решти євреїв України у своєму щоденнику записав: «Коли ми були в Молдовії, то запитували одного збіглого туди іудея, на ім’я Янкель: що наробив жидам у Польщі Ахміль (Хміль, Хмельницький)? Він відповів: він наробив нам багато зла і влаштував ще більший погром іудеїв, ніж колись Аспасіан (Веспасіан). Ми сміялися.

У цій країні чули, що коли з’явився Ахміль і почав очищати свою землю від багатьох тисяч жидів, і коли діло дійшло до тутешнього куточка, Трипілля, то всі жиди, що залишилися, і в їх числі їхні найзнатніші і найбагатші, пішли звідси із своїм майном і багатствами в кріпость, що називається Тульчин, укріпили її гарматами і запасом пороху для захисту себе і свого достатку. Але прийшли козаки і обложили кріпость. Взявши її приступом, вони умертвили всіх, кого знайшли там, і їх вбивали не мечем, а палицями і довбнями; таким чином загинуло їх до двадцяти тисяч душ; козаки навіть виймали немовлят із лона матерів і знищували. Так само знищували вони все їхнє поріддя; нам розказували, що в одному місті вони перебили до шістдесяти тисяч жидів, у помсту за те, що ці невірні не тільки лютували над козаками, а й ґвалтували їхніх жінок і дочок. Гнів Божий спостиг їх, а разом з ними поляків, що дали їм владу! Козаки забирали собі їхні багатства і скарби і ділили між собою четвериками золото, яке у них зберігалося в барилах. Безліч дорогих речей продавалося за безцінь, наприклад, срібне блюдо за один піастр, срібні чаші, підсвічники, попільниці і т.п. за ніщо; козаки не знали їм ціни.

З цього останнього приводу жиди, бачили, що їм немає рятунку і що їх візьмуть приступом, сховали своє срібло і золото, всі свої прикраси і дорогоцінне каміння у ставок, але козаки, кмітливі і прозорливі, дістали їх звідти, і наміри невірних були зруйновані…»

Наслухавшись билиць і небилиць у Трипіллі від місцевого населення, антисемітськи настроєний сирійський мандрівник Павло з міста Алепа (Алепський) змалював страхітливу картину тогочасного становища єврейства в Україні. В опису Трипільського замку він нотує: «На вершині одного з пагорбів стоїть обширний і дуже укріплений замок з подвійним валом і ровом. Більшість будівель пустують; це місто перед цим було зосередженням жидів, а тепер їхні красиві житла, крамниці зруйновані й базари зовсім опустілі…»

Із щоденникового запису Павла Алепського видно, що в Трипіллі в середині ХVІІ ст. проживало багато євреїв, до того ж заможних: мали вони тут, на базарному майдані, великі торгові ряди з красивими крамницями, розкішні житла.

11 вересня 1675 р. лівобічний гетьман Іван Самойлович писав московському цареві, що польський реґіментар Георгій Гуляницький зруйнував Трипілля, Стайки, Ржищів «и у тамошних жителей нехристианские (єврейські) имения пограбив, остуда к Белой Церкове уступил…»

Під час Хмельниччини, а потім і під час затяжної громадянської війни євреї зійшли з Трипілля. У повідомленні про татарський набіг на Трипілля 1695 р. є згадка, що татари перебили в містечку і євреїв.

Про єврейське населення Трипілля знову з’явилися згадки у 20-х роках ХVІІІ ст. Трипільські євреї-торговці тоді вже підтримували тісні зв’язки з ярмарковими містами і містечками, що знаходилися на польському боці – Кагарликом, Богуславом, Германівною, Білою Церквою, а також Васильковом на російському боці. (За описом 1769 р. в містечку Василькові одна з чотирьох міських брам називалася Трипільською). Трипільські ярмарки для цих міст мали велику притягальну силу. Це підтверджує документ губернської канцелярії, який повідомляє, що в ніч на 12 березня 1725 р. до Трипільського форпосту з польської сторони прибуло сім душ білоцерківських євреїв, що везли сімома возами базарний товар у містечко Трипілля. Серед товарів були й «заказні» (заборонені) – стамеди і швабське полотно. При переїзді через кордон купці повинні були подати митникам «реєстру» своїх товарів для стягнення «печатной пошлины». У купців-євреїв такої «реєстри» не було, до того ж у них виявлено «заказні» товари, тому весь товар їхньої валки був заарештований. З цього приводу форпостне начальство наказало і Трипільському монастирському маєткові, щоб надалі він не пропускав купців через свої млинові греблі на річці Красній.

Життя євреїв у ХІХ – на початку ХХ ст.

Єврейське населення Трипілля швидко почало зростати після того, як в 1834 р. воно дістало офіційний статус – ярмаркового містечка. 1847 р. тут проживало 829 казенних селян і 37 євреїв. У 1853 р. губернське правління дало дозвіл трипільській єврейській общині відкрити в Трипіллі хедер (єврейську молитовну школу) та школу грамоти. А в 1863 р. в Трипіллі проживало вже 363 громадяни єврейського походження.

1866 р. Трипілля стає волосним центром. До Трипільської волості увійшли села колишньої монастирської Трипільщини: Халеп’я, Верем’я, Жуківці, Долина, Красне, Козіївка, Дерев’яна, Щербанівка, Злодіївка (Українка). Трипілля вже не тільки ярмарковий, а й адміністративний осередок, у зміцнення економіки якого значний вклад вносить місцева єврейська община: євреї займають ключові позиції в торгівлі, промисловості містечка, що бурхливо розвивалися в другій половині ХІХ ст. (1887 р. в Трипіллі проживало 738 євреїв). Єврейська родина Чорноярових: батько Лазар Павлович і син Василь були власниками трипільських чавунно-ливарного і цегельного заводів. Продукція Чорноярівської ливарні користувалася попитом і за межами губернії.

Одночасно з реконструкцією ливарні Чорнояров починає будувати цегельні заводи в Трипіллі, Халеп’ї, Витачеві. З усіх трьох згодом найбільшим став Витачівський, в якому було зайнято 250 робітників і вироблялося за сезон мільйон штук цегли.

Чорнояров розширив чавунно-ливарне виробництво. Завод містився в мальовничому куточку між Трипіллям і Халеп’ям в гирлі річки Бобриці. Крім ливарного діла, на заводі проводився ремонт сільгоспмашин, виготовлялися землеробські знаряддя – плуги, коси, лопати, сапи, вила, а також вироби з дроту.

На Київській промисловій виставці в 1897 р. чорноярівці головним чином експонували чавунне литво: церковні дзвони, пам’ятники, надмогильні хрести і плити, каналізаційні решітки, опалювальні батареї. Замовником литва здебільшого виступала Києво-Печерська Лавра.

Майже всі плити на Видубецькому і Китаївському кладовищах були виготовлені трипільським заводом. Ним відлиті могильні пам’ятники Іскрі і Кочубеєві, похованим під стіною трапезної в Лаврі, плити тротуару від Святих воріт до Великої церкви.

На заводі виготовлялися люки каналізаційних і водопровідних колодязів, що ще й досі трапляються на вулицях Києва. Пам’ятники, хрести, чавунні плити можна ще зустріти на кладовищах у Трипіллі, Григорівці, Гусачівці, Германівці, Обухові. На них неодмінно стоїть знак «з. Чорнояровъ». Ім’я це і досі носить урочище в гирлі Бобриці, де знаходився завод – Чорнояровъ.

Купець першої гільдії Йона Данилович Вайсберг володів лісопильним заводом. Євреї, крім магазинів і крамниць, тримали млини, винокурні, шинки, кузні не тільки в містечку, а й у навколишніх селах: вони працювали крамарями, мірошниками, ковалями, вчителями, лікарями.

На початку ХХ ст. лікарем Трипільської лікарні працював Яків Нусимович Барабан, аптекою завідувала Ціля Лівшиць, мануфактурні магазини тримав у Трипіллі та Витачеві єврей-комерсант Лемей Хенкельович Селеський, мірошникував у трипільському водяному млині Янкель Пейсахович Каганський. Власником крамниць у Трипіллі і цегельні у Витачеві був Аврун Волькович Левіант. Базарна площа в центрі містечка вся була заставлена крамницями, магазинами, лавками, лотками, ятками, в яких торгувало більше восьми десятків єврейських родин.

Участь євреїв в житті громади (опис життєдіяльності містечка Трипілля у 1913 р.)

Євреї в житті трипільської громади
Євреї в житті трипільської громади

Стаціонарна торгівля ярмаркового містечка Трипілля перебувала в XIXст. – на поч. XX ст. в основному в руках торговців єврейського походження. Так, бакалійних магазинів було в містечку – 22.

Галантереєю торгували Етля Лейбівна Бородкіна, Еля Меєрівна Голубчик, грамофонами – Арон Аврумович Берленд.

Власниками залізо-скоб’яних лавок були Акива Йоськович Павлоцький, Лейба Аврумович Піявський, Волько Шльомович Поляченко, Шльома Аврумович Поляченко, Бенц Гершкович Рубин. Шкіро-товарами відали Лейзар Вольковия Брусиловський, Шая Лейбович П’ятигорський.

Круп’яним магазином завідував Нухим Мейлерович Ходарківський, м’ясними – Мордко Янкелевич Бабенко, Мойсей Беркович Бейлин, посудом торгували Гершко Срульович Ліщинер, Сима Рувимівна Сиденер, борошном – Гершко Янкелевич Ахманицький, Мар’ям Симхівна Білозерська, Бенц Мендельович Пінскер, Сруль Аврумович Половинчик, Іцек Янкелевич-Мошкович Кубчинський, Аврум-Мойша Михелович Старосельський, Янкіль Шимонович Таран, рибою – Аврум-Мойша Михелович Старосельський, сіллю і смолою – Нахман Янкелевич Грінберг, Аврум Шефт Поляченко, хлібом зерновим – Бенц Шмульович Кирнос.

Також тримали євреї вісім мануфактур та дев’ятнадцять лісоскладів знаходилися в їхніх руках.

У 1900 р., за бажанням єврейських купців та торговців, у Трипіллі було відкрито приватне комерційне училище та дві приватні школи. Працювали на той час два хедери (молитовні єврейські школи), діяла синагога. Також функціонували кредитні установи: кредитне товариство, ощадно-позикове товариство, споживче товариство та ресторан.

У Трипіллі на той час проживало 5711жителів, з них 1526 євреїв.

Євреї брали участь і в політичному житті Трипільщини. Так, вихрещений єврей Микола Данилович Грінберг, який орендував у Щербанівці водяного млина і кузню, був керівником місцевого есерівського осередку, що входив до Трипільської організації партії соціалістів-революціонерів. 26 квітня 1908 р. щербанівський селянин Дементій Прокопенко подав письмового доноса в жандармське управління, в якому йшлося про те, що Щербанівку «возмущают главние бунтари»: сільський староста Гаврило Колосан, його брат Антон, писар Василь Якубенко, вихрещений єврей Микола Грінберг, учителі Іван Андрієвський, Степан Григоржевський і Грінбергів син Ілля. Вони намовляють людей «непочитать царя и правительство. Наделяют нас всякими книжечками и листовками», кажучи селянам, якщо начитаються цих «книжечок», то постають такими ж «демократами», як і вони. В доносі Прокопенко повідомляє, що «книжечки»ці «бунтари» ожержують у Василькові та Білій Церкві.

Ще один анонімний донос, сфабрикований адміністрацією Григорівської цукроварні, доповнює Прокопенкового таким звинуваченням: київський міщанин Микола Данилович Грінберг із щербанівцями, робітниками цукрового заводу і своїми синами, студентами Київських духовної академії і духовної семінарії – Григорієм та Іллею «предполагают организовать шайку для ограбдения касси в конторе завода».

Повітовий пристав «установил негласное наблюдение за деятельностю поименованих лиц». Зробили обшук у Щербанівці, зробили і в Києві на квартирі, де квартирував Грінбергів син Ілля, знайшовши там «книжечку» – «Социализм, коммунизм и анархия»проф. Карла Диля, видану 1906 року.

При спаді революційних збурень, що час від часу прокочувалися територією імперії, найбільше діставалось єврейському населенню. А так як основна його маса жила в Україні, то всі дійства, зв’язані з єврейськими погромами здебільшого тут і розігрувалися.

У Трипіллі єврейський погром стався під час революційних подій 1881-1882 рр., був він і в 1905-му – звали їх «випусканням пір’я з подушок». Погроми ж 1919-го перетворились у масове криваве дійство – тривалу в часі суцільну біду з безмежною жорстокістю. Погромний шквал прокочувався Трипільщиною кількома нападами. В містечку Трипіллі окупованому білогвардійцями, погром почався 7 вересня 1919 р. В погромах, що тривали майже місяць, брали участь і білогвардійці, і місцеві некеровані повстанські загони (Зеленого тоді вже в Трипіллі не було). Погромниками розбито і поруйновано єврейські житла, крамниці і магазини, перебито і замучено багато безневинних людей єврейського походження – жінок, дітей, стариків. Після цього епідемічного погромного шквалу євреї, хто вцілів, назавжди покинули Трипілля. Після їхнього відходу жваве ярмаркове містечко раптом перетворилося на звичайнісіньке село.

Найстаріший будинок на Посадовій горі, де знайшли рештки євреїв вбитих під час погрому.

Євреї в житті трипільської громади
Євреї в житті трипільської громади
Читайте також:

Коментарі