Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Результати дослідження, опубліковані в журналі Archaeological and Anthropological Sciences, спростовують популярну модель руйнування, згідно з якою форма відщепів залежала лише від геометрії й жорсткості ядра, а кут удару майже не мав значення. Нові дані свідчать про значно вищий рівень когнітивного контролю з боку давніх творців кам’яних інструментів, ніж вважалося раніше.
Технологія виготовлення знарядь у середньому палеоліті передбачала ретельну підготовку ядра для отримання відщепів заданої форми та розміру. Так званий леваллуазький метод, що виник 200–400 тис. років тому, став візитівкою неандертальців.
Ці відщепи мають характерні шаблони обробки, що вимагають таких когнітивних здібностей, як планування, передбачення й довготривала пам’ять. Деякі науковці вважають, що сталість у формі відщепів вказує на наявність елементів мовної передачі знань і активного навчання у спільнотах гомінідів.
Загальноприйнята модель пояснює форму відщепу через форму ядра: біфас із двома поверхнями — ударною й оббивною. Більшість досліджень фокусувалася на геометрії ядра, його опуклостях та гребенях.
Одна впливова теорія припускала, що жорсткість матеріалу відщепу зберігає напрям тріщини стабільним — незалежно від кута удару. Проте нові експерименти доводять зворотне: від зміни кута удару залежить розмір, форма та структура відщепу.
Перпендикулярні удари створюють великі й масивні відщепи, а косі — дрібніші та тонші. Це свідчить, що результат був не лише фізично обумовлений, а залежав від дій і вибору самого майстра.
У дослідженні «Контроль за леваллуазьким методом: вплив кута удару на форму відщепу й траєкторію тріщини» учені провели серію експериментів на імітованих ядрах із содово-вапняного скла — матеріалу, подібного до природного каменю. Ядра були виготовлені на ЧПУ-станку, щоб гарантувати ідентичність.
Випробування охопили 20 ударів під кутами 0°, 10° і 20°, із однаковою глибиною платформи (75° ±1°). Ядра кріпилися в 3D-друкованому тримачі, а удари завдавали сталевим молотком із пневматичним приводом.
Результати вимірювались за вагою, довжиною, товщиною та траєкторією тріщин. Форма відщепів змінювалась: при малих кутах вони були більші й товстіші, а при більших — вузькі та загострені.
Моделювання показало, що глибина платформи й кут удару незалежно впливають на вагу, довжину й ширину відщепу. Товщина залежала від взаємодії цих чинників. Зусилля, необхідне для відокремлення відщепу, зростало разом із його масою.
Таким чином, кут удару прямо впливає на форму відщепів та хід тріщини. Більш пологі удари спричиняли глибші тріщини, що краще взаємодіяли з підготовленими опуклостями ядра. Це суперечить попереднім моделям, які виключали вплив людських рішень.
Неандертальці, ймовірно, свідомо змінювали кут удару, щоб отримати потрібну форму. Сила удару, ризик сколів і контроль за результатом — усе це свідчить про вміння приймати рішення в реальному часі.
Це дослідження змінює уявлення про неандертальську майстерність. Виробництво знарядь не обмежувалося лише підготовкою ядра — воно включало координацію рухів, стратегічне мислення й навчання. Отже, кам’яні інструменти — це не лише сліди сили, а й розуму.
