ДЕФІНІЦІЯ. ВИДИ. ТИПИ
Для початку, шановні друзі, дамо визначення поняттю «катастрофа».
Катастрофа — це раптова, масштабна подія, що спричиняє руйнівні наслідки для природи або людей. Вона може бути природного, політичного або соціального походження.
В історії Обухова (а нею ми вважатимемо перші людські сліди на цій і суміжній територіях) були різні катастрофи.
Були природні макро-катастрофи, майже одночасні. Приміром, так звана «катастрофа палео-Дніпра» в післяльодовиковий період.
Або розтягнуті у часі. Приміром, «аридизація» (посуха) за часів пізніх трипільців.
Були макро-політичні (татаро-монголи) і мікро-політичні (пізніші набіги кримчаків).
Були мікро-соціальні. Приміром, пожежі.
Спільне у них одне. Всі вони були руйнівними. Деякі настільки, що призводили до зміни населення в регіоні.
***
«ОБУХІВСЬКИЙ ПОТОП»
Важко однозначно сказати, коли на території Обухова з’явилися перші люди. Тому точкою відліку пропоную вважати стоянку мисливців на мамонтів у Копачеві. Попри те, що швидше за все це був тимчасовий табір, палеолітичні знахідки в Копачеві можуть бути пов’язані з тодішніми культурами, такими як епіграветтська (20–12 тис. років тому), які домінували в басейні Дніпра. Їх представники полювали на мамонтів, північних оленів і коней, використовуючи складні крем’яні технології в біляльодовиковій тундрі.
Другою яскравою археологічною культурою наших місць була Таценківська культура, яку часто розглядають як локальний варіант ширшої Кудлаївської. Датується 8–6 тис. до н.е. (мезоліт).
На відміну від попередньої вона післяльодовикова. Її носії - мисливці-збирачі, які полювали на лосів, оленів, турів. Мамонтів вже не було.
Приблизно в цей час відбувається так звана «катастрофа палео-Дніпра», хоча, мусимо відзначити, це теоретичний конструкт і її вплив на мезолітичне населення наших країв не доведений.
ЩО Ж ВІДБУЛОСЯ?
Науковою мовою «катастрофа палео-Дніпра — це гіпотетична подія, описана українським палеогеографом Пазиничем, що могла відбутися в басейні річки Дніпро приблизно 12–8 тис. років тому. Вона призвела до значних повеней, змін русла річки, затоплення низинних територій. Ця подія могла вплинути на ландшафти, екосистеми та розселення первісних спільнот в басейні Дніпра та його приток. Гіпотеза залишається дискусійною через брак прямих геологічних чи археологічних підтверджень.
***
ЦЯ ТЕРИТОРІЯ ЗАРАЗ
Підсумовуючи інформацію про цю першу з можливих серйозних катастроф на території Обухова і регіону зауважимо, що її наслідки ми можемо спостерігати і досі. Це, в першу чергу, територія між Києвом і Трипіллям, ще донедавна величезне реліктове болото, син «паводкового русла Дніпра», внук його палеокатастрофи.
Зараз перелив води з основного русла до неї перекритий, значна частина земель осушена, побудована Трипільська промзона. Попри це, варто пам’ятати, що людям було зручно на його березі. Зокрема, на великій піщаній дюні на самому в’їзді до міста. Там, де згідно з середньовічними документами було селище Лукавиця, цей історичний попередник Обухова.
***
«КАРА ГОСПОДНЯ»
Йдемо далі. Наступна крупна кліматична катастрофа за своїм впливом потужніша за попередню. Якщо танення льодовика та гідроудари в палеоліті вплинули на формування озерної на річкової систем Наддніпрянщини, то кліматична катастрофа епохи «бронзи», коли в наших краях господарювали трипільці, призвела до однієї найлегендарніших подій в історії людства.
Це так звана «аридизація клімату». Іншими словами – зменшення вологості, засуха.
Аридизація клімату наприкінці існування трипільської культури послабила її землеробську господарську модель. Це створило передумови для поступового витіснення трипільців більш мобільними індоєвропейськими скотарськими племенами з Лівобережжя Дніпра, які краще адаптувались до нових кліматичних умов.
Це явище стало початком, частиною і причиною масштабнішого явища – розселення індоєвропейців у Європу, яке змінило етнокультурну карту континенту.
Зменшення поселень, зростання ролі тваринництва та спрощення кераміки вказують на адаптацію до посушливого клімату. Непрямі ознаки контактів із індоєвропейськими (ямними) племенами включають елементи степової кераміки, появу курганів, поховальні практики та зростання скотарства, хоча прямих доказів витіснення немає. Імовірніше, відбувалася асиміляція та культурний обмін, що змінив ландшафт регіону після занепаду Трипільської культури. В Обухові теж.
***
«НАШ СІОН»
Звичайно, цих доісторичних змін клімату було більше. І не всі були негативні.
Приміром, розквіт трипільською культури припав на так званий «кліматичний оптимум», а занепад пов’язаний із засухами. З іншого боку, це відкрило шлях тим, кого зараз вважає предками чи не вся Європа.
Нове похолодання наприкінці «бронзового віку» відбувалося паралельно зі збільшенням вологості і призвело до появи нових кочовиків – кімерійців і скіфів. Але, це вже інша історія. Історія про городище на горі Козарів шпиль над Обуховом, котре, за однією з версій могло загинути в результаті постійних сарматських нападів…
Археологія підтверджує існування зарубинецького поселення на горі Козарів шпиль в Обухові. Розташоване на мисі правого берега Стугни, воно є характерним для зарубинецької культури, яка існувала з кінця III століття до н.е. до середини I століття н.е.
У третій чверті I століття н.е. зарубинецька культура зазнала кризових змін, що призвели до її розпаду. Це виражалося у припиненні захоронень у могильниках та залишенні жителями ряду поселень Подніпров'я. Серед можливих причин цього занепаду називають сарматське вторгнення в Середнє Подніпров'я та екологічні процеси, зокрема загальне зниження вологості в Східній Європі, що змусило населення шукати нові землі та змінювати господарську діяльність.
Ні, на горі біля городища немає слідів масового побоїща. Йдеться, швидше, про постійний міграційний тиск того часу.
***
ДРУГА ІТЕРАЦІЯ
Попри зникнення зарубинецької культури територія гори не сиротіє. Їй на зміну приходить київська, котру дехто вважає спадкоємцем зарубинецької. Буквально поруч, ближче до Дерев’яни живуть «черняхівці». В нашому варіанті це могли бути осілі готи. Пізніше археологи фіксують празько-корчацькі племена. І останній штріх - так звана «волинцівська культура», аванпост лівобережних слов’ян. Котрий, як стверджують деякі археологи, гине в середині 10 століття, за пару кроків до появи державності на Русі. Ймовірно, від рук її ж майбутніх творців – бродячих скандинавів, вікінгів.
Так чи інакше, Козарів шпиль, це «Обухівський Сіон», археологічний та історичний профіль котрого бачив трипільців і білогрудівців за часів «бронзи»; чорнолісців, милоградівців та скіфів у «залізі», різноманітних ранніх слов’ян у першому тисячолітті нашої ери. Якщо говорити більш знайомими словами, тут були неври, венеди, склавини, анти, поляни…
Історія тотального тисячолітнього освоєння гори почалася з невеликої політичної катастрофи і вигнання зарубинців і нею ж закінчилася. В першому випадку це були вершники з півдня, в другому – моряки з півночі.
***
РЕЦЕСІЯ ТЕРИТОРІЇ
З цікавого – життя на цих теренах і зокрема, під самою горою не переривається. Але переходить у стадію рецесії. Про це свідчить відсутність згадок у літописах і крупних городищ часів Київської Русі на кшталт сусідніх Старобезрадицького або Трипільського.
Територія Обухова, порОсла заплавним лісом і захищена з усіх сторін Змієвими валами вабить невеликі групи сміливців. Тут зручно полювати, ловити рибу, розводити бджіл, пасти худобу. Але все це здебільшого «уходи» - сезонні і тимчасові промисли. Закріпитися за Стугною, особливо після Батиєвого погрому важко. Степ близько, він оточує долину з різних боків. Тому і туляться нечисельні садиби того часу на схилах обухівських балок, бо зверху, на плато – небезпечно, а знизу, в долині – мокро. Так і живуть хуторами, допоки в 15 столітті один з них – Лукавиця не попадає в поле зору великолитовської знаті. Є хутір, значить є люди, є люди – значить є податки. Дарма шо тих «димів раз-два». Головне – зловити власника.
***
«ДИСКРЕТНА МОДЕРНІЗАЦІЯ»
Але і тут не все просто. На зміну погрому цих територій туменами Батия в 13 столітті приходить постійна кримська загроза, котра ще довго, кілька століть не дає відновитися не те що території Обухова – Київщині, в цілому.
Вони палять ці нещасні хутори, а потім і Обухів протягом 15, 16, 17, століть. Натхненно і періодично. Їм "допомагають" свої, Наливайко, Виговський, інші. Про катастрофу, розтягнуту у часі свідчить той факт, що зі зникненням досить великого поселення на Козаровому шпилі в середині 10 століття і до фіксації Обуха наприкінці 16 проходить 500-600 років. Про територію пишуть лише як про хутори, а частіше - «пустиє селища». Власне, згідно з документацією тих часів Обух жив на хуторі сам.
Причини цієї, розтягнутої в часі катастрофи комплексні. Це і вищезгаданий погром Русі Батиєм з наступним знелюдненням території; і заболоченість долини; і близькість степу. Втім, ця проблема стосується не лише Обухова. Про це свідчить поновна реколонізація Київщини князями Острозькими, котрі де-факто заклали сучасні Ольшаницю, Кагарлик, Обухів, Германівку, Перегонівку і купу інших сіл.
Це на якийсь час зупинило стирання населення кримчаками.
***
«ЛАМАТИ НЕ БУДУВАТИ»
Але, не пройшло і півстоліття, як Україну просто захлинула хвиля козацьких повстань, наслідком котрих стала так звана «Руїна», чергове знелюднення Київщини загалом і Обухова, зокрема. Настільки сильне, що у 1704 році Мокієвський був змушений заселяти Обухів вихідцями з Лівого берега. Процес цей триває майже все 18 століття, про що свідчить документація тих часів.
Але, якщо Дорогостайські і Острозькі у 16-17 століттях селили тут волиняк і татар; Мокієвський у 18 – вихідців з Переяславщини і Чернігівщини, то євреї, приміром, з’явивилися в Обухові вже всередині 19 століття в результаті внутріімперської антисемітської політики. Катастрофа наздогнала їх вже в третьому поколінні і після низки погромів, особливо 1919 року, цього, поза сумнівом, ганебного явища в масштабах всього Правобережжя, вони покидають Обухів.
Саме ж село, котре завдяки євреям отримало статус «містечка» періодично горить. Горять хати і вулиці. Горять шинки, церкви і хрест на Педині. Дерев’яно-глиняний Обухів горить під час необачного поводження з вогнем і під час погромів; від непогашеної свічки у церкві і люльки в шинку.
***
«КРИВАВЕ СТОЛІТТЯ»
Потім надходить 1933 і забирає чи не третину населення. Приходить весна і Обухів потопає у яблунях і нових кладовищах, кількість котрих вимірюється десятками.
Свій урожай збирає і Друга Світова, ймовірно, найбільша катастрофічна подія 20 столітті. В Обухові вона залишає свій слід у вигляді масових розстрілів в урочищах Забара та Розкопана Могила, де за окремими свідченнями знайшли свій останній прихисток сотні обухівців і не лише.
***
ЗМІНА НАСЕЛЕННЯ
Ні, ми не можемо сказати, що історія на території сучасного Обухова це лише низка катастроф. Звичайно, були і періоди затишшя, можливо, навіть розквіту.
Можна сказати, що катастрофи, більші чи менші, природні чи соціальні, впливали на зміну населення і часто – його етнічний склад. Приміром, дали дорогу індоєвропейцям в 3-му тисячолітті до нашої ери; «законсервували» долину Кобрини з 10 по 16 століття; вигнали євреїв на початку 20 ст і значно скоротили кількість українців в 1933.
Крім того, вони не давали можливості закріпитися населенню і періодично майже з корінням виривали його. По суті, Обухів став більш-менш людним лише у 19 столітті. До цього це була територія, котра навряд чи перевищувала тисячу людей на все про все.
Сюди приходили трипільці з Балкан і індоєвропейці з південних степів; германці зі сходу, балти з півночі, іранці – півдня, а ще татари, литовці, поляки, євреї, росіяни, різні етнографічні групи українців з Волині, Полтавщини, Чернігівщини, згодом з усього Радянського Союзу.
Часто ці приходи ставали причиною чи відбувалися в результаті катастроф (засух, воєн, голоду тощо).
Часто життя на цих територіях висіло на волосині або, можливо, переривалося на деякий час.
Я знаходив у деяких документах початку 17 століття, ще до Хмельницького, прізвища, котрі побутують в Обухові і зараз. Але ми не здатні визначити відсоток тих, чиї предки жили тут раніше 18 століття.
Інколи мені здається, що це різні групи людей. Одні зникають, інші приходять. А між ними як линва що зв’язує долі і події бовваніють катастрофи – народу, покоління, людини.
Опція, про котру наше покоління забулося і котре за однією з «історичних традицій» у 2014 році знову прийшло зі Сходу. Як приходили ямники, скіфи, сармати, тюрки, і зрештою – наш напасть останніх 400 років, прокляття нашого народу – Здичавілі.
