УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ
Саме в цій послідовності треба розглядати три культурні диверсії, здійснені останнім часом. У мене немає сумнівів у тому, що це речі одного порядку, інспіровані з одного центру і спільною метою. І справа не у конспірології, а тому, що, як казав класик: «Жодна армія не здатна зупинити ідею, час котрої настав».
Ідея ця – Український проект, явище, котре має свої культурні контури і політичні кордони. І попри те, що історичний український пантеон не дуже подобається кільком іншим народам, це вже не має значення.
- Не має не лише тому, що ми не ліземо в їх простір і просимо не лізти в наший.
- Не має не лише тому, що в пам’ятниках і вулицях Польщі та Ізраїлю можна знайти ну дуже неоднозначних персонажів.
- І головне - не має тому, що існує таке явище як культурна гегемонія. Йому начхати на історію, етику, гуманізм і тд. Вона існує поза ними. У сусідів теж.
***
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРНА ГЕГЕМОНІЯ
Суть культурної гегемонії у плеканні одних стандартів і відкиданні інших. І немає значення, що чекіст Вараков убив значно менше українців, ніж отаман Зелений. Має значення політична доцільність глорифікації тих чи інших історичних персон в той чи інший період часу.
Саме політична доцільність є критерієм, котрий дозволяє одним потрапити до нашого нового Пантеону, де є місце бійцям УПА і діячам ОУН, попри антипольські ексцеси перших і антисемітські погляди частини других.
І відмовляє Михайлу Булгакову, котрий досить чітко зафіксував свою відразу до одразу двох українських проектів початку 20 століття – політичного і культурного.
***
ВИВЧАТИ І ВКЛЮЧАТИ
Звичайно, ми повинні вивчати біографії ВСІХ, хто жив і творив на нашій землі. Незалежно від походження, культурних відмінностей і так далі.
Вивчати, фіксувати, аналізувати українських, польських, єврейських і так далі письменників і митців. Тих, хто відповідає нашому політичному проекту – вивчати у школах, глорифікувати у назвах, привласнювати, нахабно і безкомпромісно.
Іншими словами, знати треба всіх: від Лема до Шолом-Алейхема, від Бабеля до Шульца, від Ахматової до Булгакова.
Але пам’ятники ставити і вулиці називати – ні. Бо хтось доцільний в процесі фіксації нашої культурної гегемонії, а хтось ні. І це НОРМАЛЬНО! Для всіх, не лише для нас.
***
ДОЦІЛЬНІСТЬ – ОЗНАКА НОРМИ
Всі наші сусіди меморіалізують тих, кого хочуть. Без консультацій з іншими, просто тому, що їм так хочеться. І лише ми чомусь повинні весь час вертітися наче жаба в окропі в покаяльному дискурсі, щось пояснювати, перед кимось виправдовуватися.
Так, УПА відповідальна за Волинь.
Так, в середовищі ОУН (м) був антисемітизм.
Так, Булгаков любив Київ.
Але, все це не має ЖОДНОГО значення, тому що для Українського Проекту це вторинні ознаки (!)
Головне, що націоналістичне підпілля боролося за Україну, а Булгаков виступав проти неї.
Саме тому про них ми маємо пам’ятати, а його забути.
Хоча би тому, що нарешті маємо можливість маркувати свій культурний простір маркерами своєї ідентичності.
Ну і спостерігати за маргіналізацією інших – радянської і малоросійської, передусім.
***
НАЗДОГАНЯЮЧА МОДЕРНІЗАЦІЯ
Так чи інакше, в процесі наздоганяючої культурної модернізації нам потрібен спільний канон.
УПА, котра воювала з окупантами на заході, і ЗСУ, котрі роблять це зараз на сході - ідеальні крила українського птаха.
А патякання арестовичів, яневських і тд про "сільську культуру", "землянки УПА" і тд - це лише хрип здихаючої малоросійської тварі, котра застрягла у пастці свого минулого.
***
Сорі за пафос. Важко сумістити ліберальний підхід до досліджень і значно правіше культивування історичних символів.
ПС. Картинку малював Gemini, тому прошу не чіплятися до деталей, одягу абощо. Ну бо передати обличчя Мельника чи однострій того часу ше той клопіт.
Головний меседж, я думаю, зрозумілий.
