Джерело: phys.org
Ця знахідка є унікальною, оскільки подібні артефакти не знаходили вже понад століття. Продукт, відомий як «чуньйо» (chuño), було виявлено в археологічному центрі Тамбо-В'єхо в долині Акарі. Дослідження, опубліковане в Journal of Field Archaeology, зазначає: оскільки таке сушіння можливе лише у високогір'ях Анд, знахідка на узбережжі є прямим доказом того, що інки перевозили їжу через усю свою величезну імперію.
Картопля є ендеміком Анд, де її вирощують тисячоліттями. Проте свіжі бульби швидко псуються в теплому кліматі, а деякі гірські сорти є гіркими й токсичними без попередньої обробки. Щоб вирішити цю проблему, стародавні андійці винайшли технологію чуньйо. Картоплю залишали на нічний гірський мороз, а вдень розморожували під палючим сонцем. Після кількох таких циклів її топтали ногами для видалення вологи й сушили. Знайдене біле чуньйо виготовляли з найбільш гірких сортів: після заморожування його ще й кілька тижнів вимочували у воді, отримуючи легкий продукт, що зберігається роками.
Доктор Лідіо Вальдес з Університету Калгарі виявив ці зразки під час розкопок у 2024 році всередині керамічного глечика, вмонтованого в підлогу для зберігання продуктів. Глечик містив дві коричнево-білі картоплини, на зморщеній поверхні яких частково збереглася шкірка. Разом із ними лежали уламки інкської кераміки та пошкоджене пряслице. Ці повсякденні предмети допомогли підтвердити вік знахідки, довівши, що сублімована картопля належить саме до епохи інків, тобто до XV–XVI століть.
За часів імперії картопля була «хлібом для народу». Іспанські хроністи описували, як каравани лам доставляли продукти, зокрема й чуньйо, до численних державних складів по всій країні. Ці запаси призначалися для забезпечення робочої сили, у тому числі й у Тамбо-В'єхо. Завдяки своїй малій вазі, довговічності та можливості масового виробництва, чуньйо було одним із найважливіших стратегічних продуктів харчування в імперії інків, який залишався базовою їжею навіть після падіння їхньої держави.
Попри повсюдне використання в давнину, чуньйо вкрай рідко виживає в археологічних шарах. Єдина подібна знахідка була зроблена більше століття тому в Пачакамаку, Перу. Сухий клімат узбережжя та зберігання в закритому глечику захистили ці картоплини, дозволивши їм долежати до XXI століття. Проте через рідкість таких знахідок дослідники тривалий час ігнорували сублімовані продукти в раціоні інків, приділяючи більше уваги іншим залишкам їжі, наприклад, сушеному м'ясу.
Точне місце, де саме в горах виростили та висушили ці дві картоплини, поки що залишається загадкою. Доктор Вальдес сподівається встановити їхнє походження за допомогою хімічного аналізу в майбутньому. Наразі Тамбо-В'єхо залишається унікальною пам'яткою, і археолог планує повернутися туди для подальших досліджень, адже кожна проведена там розкопка приносить дивовижні результати для науки.
