Перше, це масові розстріли в урочищі Розкопана між Обуховом і Трипіллям 1 липня 1943 року. Тоді і там загинуло біля 700 чоловік.
Друге, масовий розстріл в урочищі Забара між Обуховом і Першим Травнем в серпні 1942 250 місцевих ромів. До слова, наскільки мені відомо, точне місце цієї масової страти до цих пір не ідентифіковане.
Сьогоднішній нарис не так історія, як черговий штрих в картині під назвою «Забуті імена обухівських богів». Йдеться про тих, хто на відміну від обухівських селян кінця 19-го – початку 20 століття не громив приміщення своїх сусідів-євреїв і не мародерствував/обкладав їх контрибуцією за часів отамана Зеленого.
Йдеться про зовсім інший штиб людей, тих, кого зараз прийнято називати Праведниками народів світу.
Згідно з класичним визначенням, в світському житті цей термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами.
«Список Шиндлера» про одного з них.
Щоб отримати відзнаку «Праведника», особа має задовольняти кілька вимог:
Власне кажучи, станом на сьогодні в Україні таких 2659, в Київській області - 78. Одна із таких, припорошених історією і абсолютно невідома в Обухові постать це СОНЯ ДАНИЛЮК, жінка 1883 року народження, Обухів, Київська область.
Згідно з тими куцими даними, що на разі є у відкритих джерелах і вона і ті, кого вона рятувала від Голокосту, вижили.
Можливо, більше розкажуть у Меморіальному комплексі історії Голокосту «Яд Вашем» із запитом в котрий я збираюся звернутися.
А поки історія Обухова часів Другої Світової амбівалентна як і будь-яка інша.
З одного боку ми маємо місцевих льотчиків – Героїв Радянського союзу і жінок, котрі рятували євреїв. З іншого – колаборантів з числа тих самих місцевих (поліцаїв з Обухівської жандармерії) - учасників розстрілів своїх же земляків у Розкопаній і Забарі.
З одного боку можна говорити про учасників партизанського руху, більшість з котрих знайшла свою смерть в тій же Розкопаній або урочищі Гощів між Обуховом і Нещеровом. З іншого – про вихідців з наших країв, чільних керівників радянським СМЕРШем, на руках котрих кров сотень, якшо не тисяч.
Ми можемо відкинути радянське минуле Обухова і зайняти чітку націоналістичну позицію, але, де в ній життя кількох тисяч жителів Обухова і краю з числа тих, тих, хто не повернувся додому у 1945?
Можемо відкинути будь-які прояви національного і стати на позиції адептів сучасного «победоносія» з його культом ВВВ і коли латентною, а часто цілком відкритою українофобією.
А можемо сприймати історію як історію, а тих, хто і зараз своїм прикладом здатен повернути віру у людяність - її справжніми, а не ідеологізованими на потребу політичного моменту, Героями.
Такими, як обухівчанка СОНЯ ДАНИЛЮК.