Для зручності розіб’ємо історію Обухова на кілька, потенційно прогресивних відтинків, отже:
Поява Обуха і компанії знаменує перший, продуктивний етап «стартапізації» майбутнього Обухова, умовно – «польський». На відміну від попереднього, «литовського» у цього було кілька переваг:
- Стійке існування збройного запорізького згромадження, відомого як «Січ». Його присутність на тогочасних етнографічних кордонах України не рятувала Наддніпрянщину і Обухів від татарських згонів (занадто крупними були вічка «козацької сітки»), втім, дозволяла оперативніше реагувати на загрозу;
- Безпосереднє адміністрування з боку місцевої шляхти – поточних і майбутніх володільців місцевістю дозволяла залучати необхідні для урбанізації території ресурси, часто відсутні у самих колоністів;
Наступним кроком, фінальною версією радянського етапу «обухівського стартапу» стало будівництво Трипільского промислового вузла – низки прив’язаних до магістралі заводів, котрі, з одного боку вирвали Обухів із лабет руралізації, з іншого – створили умови для появи і перманентного функціонування екологічної пастки, котра пізніше щільною сіткою смертей накрила долину Обуха.
Сучасний Обухів зберігає залишки досягнень минулих епох (зручне географічне розташування біля Києва і Трипільський промисловий вузол), але не здатен сформулювати нову місію за їх межами.
За часів литовців тут косили траву, за поляків – розорювали яри і балки, за росіян – торгували, за більшовиків – будували заводи.
Банкрут старого стартапу
Сільське господарство, торгівля і промисловість як елементи «обухівського стартапу», його тогочасні форми змінювали один одного і досить органічно лягали на тло місцевої «господарки». Відшуміли вітри епох і на долину Обуха лягла довга, задушлива тінь стагнації, як економічної, так і ідейної.
Так, у місті щось будується і населення з довколишніх сіл потроху перебирається до Обухова. Мотив, котрим воно керується не пов’язаний з інфраструктурною зручністю чи насиченістю дешевим і зручним житлом. Для приїжджих Обухів лише станція на шляху до київського ринку праці, зручна і відносно близька.
Спальний район Києва
Відтак, статус, котрий проглядається крізь відсутність інших перспектив у Обухова тільки один – це спальний район київського передмістя, життя в котрому для все більшої частини населення відбувається за принципом «зупинка на Київ» – робота у Києві – дорога назад – вечеря, телевізор, сон», на вихідних – «ганделик поблизу будинка».
Звичайно, є і плюси, втім, вони, це радше реакція ринку на прогалини, ніж планомірний розвиток міста. Кав’ярні, ресторани, Будинок культури, величезна кількість гуртків і достатня спортзалів розбавляють сірі будні нових мешканців нових київських передмість.
Втім, їх сума не дорівнює ідеї, візії міста, його бренду, котрий, на відміну від тих самих радянських часів відсутній, як у головах, так і на папері.
Куди рухається і про що мріє місто?
Куди рухається місто, значна частина котрого орієнтується на київський ринок праці, а інша потерпає від сусідства з екологічно не оптимізованим виробництвом в колись прогресивній Трипільській промисловій зоні?
Про що мріють його мешканці, крім стандартного виїзда в село на вихідні/походу до ресторації, раз на рік поїздки до Турції і перманентної економії задля вкладення в одне з сумнівних обухівських будівництв?
Що може стати ідеєю, котра не лише захопить у свої лещата мрії обухівців, але і переросте у повноцінний бренд міста, впізнаваний хоча би на рівні місцевого туалетного паперу?
Нових брендів немає
Проблема Обухова у тому, що старі бренди вичерпні і вичерпані. Поезія Малишка і запуск заводів як пізньорадянські елементи обухівського міфа не працюють в умовах 21 століття з його діджиталізацією і тому подібними елементами постмодерного наратива.
Нових брендів (і трендів) немає. Станом на сьогодні їх не здатна сформулювати ні міська влада (зрештою, ніколи і не пробувала), ні малочисельні і слабосильні громадські організації, орієнтовані на досягнення замаскованих під суспільні, але, часто просто політичних інтересів бенефіціарів.
Подібний висновок не ода «зрадофільству», він витікає із обсервації процесів останніх років, з їх «герметизацією» міської влади з одного боку і вибухом «зрадофільства» у соціальних мережах з іншого.
Безумовно, запал, котрого після Євромайдану набула активна частина громади втрачено, а громадський сектор диференційований і дисперсний. Станом на сьогодні він не здатен ні обслуговувати міську раду у вигляді експертної одиниці, ні коригувати її критику поза коментарями у соціальних мережах.
Відсутній автор ідеї
А найголовніше – ні він, ні влада, ні вузький прошарок обухівської інтелігенції не здатні сформулювати план розвитку Обухова, його МІСІЮ, ВІЗІЮ І БРЕНД.
Основи, котрі вдихнуть життя у конаючий обухівських стартап, оживлять його, запалять і понесуть у екологічно збалансоване, оцифроване і комфортне для існування його мешканців, майбутнє.
Обухів – місто-стартап чи Обухів – місто для стартапів?
Я, як і всі інші не знаю відповіді на питання. Впевнений лише, що його обговорення варто починати із визначення напрямку, одного з двох:
Можливо, відповідь на питання дасть новий виток адімінстративної реформи і створення Обухівського повіту у складі однойменного району + Богуславський, Кагарликський, Миронівський, Ржищівський і Чабанівська ОТГ з центром у граді Обуха і чисельністю майже чверть мільйона чоловік?
foto by obukhiv_city
