Розкажіть трошки про себе. Ви завжди мріяли стати лікарем і присвятити життя медицині?
Мабуть, завжди. Батько військовий, мама – медична сестра. А що таке військовий? Це постійні переїзди, воєнні містечка і я завжди знала, що моя професія буде пов’язана з людьми. Оскільки мама медична сестра, вона мене завжди навчала, що потрібно людям допомагати, уколи вчила ставити, крапельниці. І скільки я себе пам’ятаю, починаючи з ляльок, я завжди цим займалась. Завжди знала, що я буду лікарем, інші варіанти навіть не розглядала.
А от очолювати медичний заклад не мріяла. Принаймні, до якогось моменту. В 2005 році розпочалась реформа сімейної медицини. Я, молода лікарка, щойно вийшла з декретної відпустки і Володимир Сидорович Колоша направив мене, найпершу, на курси сімейної медицини. Навчання проводили медики, котрі пройшли стажування в країнах Балтії і вже мали розуміння того як повинна працювати сімейна медицина. Я була вражена натхненням керівників кафедр, з яким захопленням вони розповідають про всі практики.
Перше, що відрізнялось, це підхід до нарахування заробітної плати. Не було тарифної сітки, як раніше. Все залежало від кількості пацієнтів, наданих послуг і це просто «небо і земля». Стало відкриттям те, що медицину реально поєднувати з фінансами. Я почала задумуватись про те, що можу не лише лікувати. Ще було б цікаво спробувати створити такий заклад, запровадити всі процеси згідно реформи, спробувати попрацювати і з фінансовою стороною питання.
Це було щось нове, я зацікавилась і почала щороку відвідувати курси і вивчати всі аспекти реформи. Найбільші зміни почались тоді, коли Міністерство очолила Уляна Супрун. Звичайно, різне ставлення до Міністерки та реформ як у лікарів, так і пацієнтів. Але, саме тоді був даний серйозний старт реформі, і не просто на словах чи обіцянках.
Нас постійно збирали, організовували конференції, навчали. Щодва тижні були наради в департаменті охорони здоров’я КОДА. Надали фінансовий план, адже на той момент ми не знали що це і як його складати. Первинна ланка першою реформувалась і цьому приділялось багато уваги. Нас заохочували, запевняли, що все вийде і нам самим було цікаво.
Почався розподіл на «первинну» і «вторинну» ланки, створювались нові підприємства. Колективам, за умови, що місцева влада не заперечує, надали можливість самим обирати керівника. Ви знаєте, коли все так складається, в тебе вірять люди – це надає крила, але і зобов’язує.
Спочатку було важко. Та й зараз не легко. Але, найскладнішим моментом було заключення декларацій, адже спочатку треба було навчити колектив. І навчилися всі, незважаючи на вік. І комп’ютером користуватись, хто не вмів, і медичною системою. Було таке, що й ночами декларації вносили. І я дуже вдячна своєму колективу за це.
Згідно медичної реформи виділяється якась певна сума коштів і саме керівник повинен продумати скільки йому потрібно виділити коштів на зарплати, на витратні матеріали. Обов’язково потрібно працювати з колективом, стимулювати того, хто краще працює, адже зрівнялівки не повинно бути. Також, продумувати і організовувати курси, якісь нові пакети послуг започатковувати.
У кожного керівника медичного закладу повинен бути стимул робити все, що потрібно для розвитку свого закладу. Десь зекономить, щоб преміювати працівників, щоб мати можливість вчасно виплатити зарплати працівникам.
Наприклад, ми за багато років звикли, що договір з НСЗУ підписується в кінці року, а в паперовому варіантів приходить десь під кінець січня. І щороку, за січень фінансування надходить із затримкою. Це потрібно враховувати і планувати витрати так, щоб не було заборгованості, завжди повинні бути залишки на рахунку. Дуже дивно, коли хтось вважає кошти, отримані від НСЗУ, субвенцією. Ось вони прийшли, на зарплату витратились і немає нічого, давайте ще. Ми стараємось економити, все правильно організувати, а стимулюють когось іншого. Так не повинно бути, допомагати потрібно всім.
Як Ви ставитесь до доказової медицини?
Що змінилось в роботі медичного закладу з початком повномасштабного вторгнення?
Стало більше пацієнтів. Дуже вплинуло відключення електроенергії. НСЗУ контролює якісні показники роботи лікаря, тобто, скільки прийнято пацієнтів, виписано направлень. У кожного сімейного лікаря є наказ, згідно якого він повинен обстежувати всіх своїх пацієнтів, в залежності від статі, віку, хвороб. І цей показник нам введений в медичну інформаційну систему і раз на рік ми повинні обстежувати всі категорії населення. Жінок вчасно направляти на мамографію, чоловіків - до уролога.
А це означає, що потрібно виписати електронне направлення, але, світла немає і відповідно, інтернету - теж. Подвійне навантаження на лікарів, адже доводилось вносити направлення в програму, підлаштовуючись під відключення, часто ввечері вдома.
З введенням воєнного стану стаціонари не приймали пацієнтів і відповідно все навантаження лягло на плечі сімейних лікарів. Також проводимо консультації пацієнтів, котрі за кордоном, адже там потрапити до лікаря дуже складно.
Розкажіть про колектив. Вистачає лікарів і медсестер?
Дефіцит кадрів є, навіть не зважаючи на те, що зарплати істотно покращились. Постійно потрібні і лікарі, і медсестри. Коли створювалась первинка дуже не вистачало лікарів, але ми викручувались, запрошували з інших міст. З Українки, з Києва і питання закрили. Але, оскільки населення постійно збільшується і майже всі колеги вже підписали максимальну кількість декларацій, наразі є вакансія сімейного лікаря. Хочу зазначить, що медику з іншого регіону у нас є можливість отримати житло в гуртожитку.
Щодо медичної системи. Іноді бувають скарги пацієнтів, що лікар не може зробити електронне направлення. З чим це пов’язано?
На щастя, це буває не часто і пов’язано з роботою саме медичної інформаційної системи. В медицині зараз найбільша база даних, яка, мабуть, існує в Україні. Постійно вносяться оновлення.
Зокрема, такі як: електронні рецепти, електронні лікарняні, зміни в програму «Доступні ліки». Система перевантажена, тому іноді можуть бути збої. Відсутність електрики також впливає. Ще один момент – це інша інформаційна система у «вторинці». Чомусь їх система «не бачить» наших пацієнтів або направлення. Сподіваюсь, що ця проблема вирішиться якнайшвидше.
Чи надає Ваш медзаклад платні послуги?
Перелік платних послуг у «первинці», на жаль, дуже обмежений. Ми працюємо в рамках одного пакету – первинна медична допомога. Планували запустити прийом пацієнтів, котрі не підписали декларацію з сімейним лікарем. Наприклад, для тих, хто не хоче підписувати, чи проїздом в місті. Ми навіть розрахунки зробили, але вторгнення порушило всі плани.
Чому? Бо зараз більшість пацієнтів без декларацій це внутрішньо-переміщені особи, і ми їх приймаємо безкоштовно і без декларацій, якщо людина не хоче перепідписувать. Також, безкоштовно видаємо ліки (згідно призначення). Звичайно, з тих, що в наявності. Нам їх передав департамент охорони здоров’я КОДА у вигляді гуманітарної допомоги.
Пропонуємо підприємствам, які цього потребують, щоденний медичний огляд водіїв перед виїздом.
В п’ятій амбулаторії, за адресою Київська, 148 є рентген-апарат, ми затвердили таку платну послугу і плануємо започатковувати.
Ще плануємо в цьому році запровадити УЗД обстеження.
Як працює невідкладна допомога? Лікарі первинної ланки їздять на виклики?
Так. У нас працює черговий кабінет, де цілодобово чергує бригада – це фельдшер і водій. Хоча, згідно 504 Наказу, невідкладна допомога надається лише в приміщенні амбулаторії і в робочий час і ми не зобов’язані цього робити.
Тобто, пацієнти повинні приходити в поліклініку і вже тут огляд, призначення, лікування. Але ж ми розуміємо, що ситуації бувають різні: підвищується тиск, температура, люди похилого віку не можуть прийти. Або серед ночі підвищується температура у маленьких дітей, ну куди везти?
Коли створювався Центр, було таке прохання і міська рада пішла нам назустріч, придбавши автомобіль швидкої допомоги. І ми маємо можливість цілодобово виїжджати на виклики. Швидка 103 передає виклик нам і фельдшер їде. Є певний перелік випадків, на які виїжджає бригада. Люди вже звикли і ми вважаємо, що це гарна послуга. Щоправда, раніше міська рада допомагала оплачувати роботу водія, але зараз самі утримуємо. Якщо порівнювати із сусідніми громадами, такої послуги немає ніде.
Також, сімейні лікарі можуть приходити на виклики. Але, раніше бували випадки, коли лікар приходив на всі виклики і заставав пацієнта в повному здоров’ї і за хатніми справами. Зараз саме лікар вирішує питання про доцільність такого візиту. Опитує пацієнта по телефону і приходить якщо це дійсно необхідно.
Яка ситуація з ФАПами? Чи потрібні вони в громаді?
У нас в громаді 8 фельдшерсько-акушерських пунктів, у них 7 працівників основних і сумісники. Але, зараз неможливо нормувати роботу фельдшера, адже всі функції покладено на лікаря: огляд, лікування, вакцинація тощо. У ФАПах же працює середній медичний персонал. І я б сказала, що у них навіть більш соціальна функція. Прийшла людина тиск поміряти, поговорити. Або телефонують, що в бабусі голова закрутилась, прийди подивись. Фельдшер може і не йти, а зробить виклик сімейного лікаря (згідно протоколу). Тим більше, що матеріально-технічною базою ми дуже добре забезпечені, лікар сів і поїхав. Але, з іншого боку, бувають різні ситуації, наприклад, передінфарктний стан, чи глибокий поріз. Фельдшер на місці, надасть першу допомогу, врятує людині життя.
Згідно реформи, фельдшерсько-акушерські пункти не передбачені, навіть поняття такого вже немає і фінансування на утримання не виділяється. У селах повинні бути облаштовані «пункти здоров’я». Це такі приміщення, куди раз чи два на тиждень приїжджає лікар з медсестрою. Жителі приходять, лікар їх оглядає і на тому все.
Довелось провести оптимізацію, але фельдшер працює. Рік тому міська рада допомагала з утриманням, але зараз місцева влада не може фінансувати зарплати з бюджету. І що робити? Поки тягнемо і були б раді якби і надалі нас включили у програму підтримки.
Можна сказати, що це для нас фінансовий тягар, але ми утримуємо, бо розуміємо, що це потрібно. Фельдшер працює, знає село, людей, може вчасно надати допомогу.
Розкажіть про співпрацю з «вторинною» ланкою, є розуміння?
Ми ж не конкуренти. Всі ми лікарі і з медичними працівниками у нас непорозумінь, можна сказати, немає. Є деякі питання, наприклад, кажуть, що «первинка» дає мало направлень.
Ось, педіатр направляє дитину з отитом до ЛОРа, лікар оглядає, призначає лікування і повторний візит через кілька днів. І на цей повторний візит знову відправляють пацієнта до педіатра за направленням. Але, згідно пакету НСЗУ, це вважається одним епізодом: взяв пацієнта, пролікував і лише потім закрив і тобі заплатили. Це ж не нова хвороба і повторний візит призначає лікуючий лікар.
Але, лікарі «вторинки» чомусь налаштовані на те, що це не так і на кожен прийомом спеціаліста потрібне направлення, вимагають більше направлень. На цьому підґрунті у нас виникають суперечки.
Не можна просто так видавати направлення. Ми постійно на зв’язку з НСЗУ, постійно консультуємось, я спілкуюсь з керівником. Ще можливо тому, що в реформі «первинка» довше, ми розуміємо, що НСЗУ просто так не дає кошти – за всім іде контроль. НСЗУ все моніторить і у випадку підозри на махінації звертається в правоохоронні органи.
В сімейній медицині є показник: кількість небажаних госпіталізацій. Це випадки, яких можна було уникнуть. Наприклад, у сімейного лікаря пацієнта госпіталізують з високим тиском. Значить, було призначено неправильне лікування, лікар недопрацював, не проводив профілактику. Це все враховується і наші лікарі дають направлення до вузького спеціаліста тільки тоді, коли це дійсно потрібно пацієнту. Відповідальність за направлення лягає на сімейного лікаря. Щоб там хто не казав.
Зараз страждає і наш показник. Кожна жінка старше 50 років раз на два роки повинна проходити мамографію. Сімейний лікар зобов’язаний дати направлення на це обстеженні і ми даємо, у нас багато пацієнток відповідного віку. На одній лише мамографії лікарня могла заробити непогані кошти. Але, куди? Скільки телефонуємо: чекайте, апарат зламаний. І пацієнтка або не йде на обстеження взагалі, або їде в іншу лікарню.
Які плани на майбутнє?
Плани у нас грандіозні. Звичайно, хочеться розвивати наш медзаклад, тому весь час аналізуємо ситуацію. Потрібна ще, як мінімум, одна амбулаторія в місті, аби бути ближче до пацієнтів. Є велика прогалина в Центрі, маємо амбулаторію на мікрорайоні Яблуневий, а наступні вже аж на Школі і Лікарні. Величезний мікрорайон залишається неохопленим. Це не зручно для пацієнтів і нам створює додаткові труднощі.
Адже, амбулаторія має відповідати вимогам інфекційного контролю, в коридорах не повинно бути величезне скупчення пацієнтів. Тому потрібно створювати амбулаторії максимум на 4-х лікарів, тоді і пацієнтів буде менше і ми зможемо розподіляти прийом по часу, згідно електронного запису. Зараз в одному приміщення працює 8 лікарів, і як не крути, інфекційний контроль правильно організувати нереально.
Хотілось би зробити ремонт в дитячій поліклініці, облаштувати місце «мами і дитини», дитячий простір. Організувати навчання для мам з грудного вигодовування. На жаль, зараз просто немає де це зробити. Є молоді спеціалісти, педіатри, які прагнуть змін, хочуть запроваджувати нові послуги. Але, не маючи змоги реалізуватись – перегорають.
До нас приїжджають вузькі спеціалісти, ми співпрацюємо з багатьма кафедрами, лікарями, лікарнями і дуже не вистачає приміщень. У нас навіть актового залу немає, де можна зібрати персонал, провести навчання, приміром.
Щоб Ви хотіли побажати Обухову і Україні?
Перемоги і миру – це зараз головне. І розвитку медицини.
Хочу сказати, що міська рада нас дуже підтримувала, було комфортно співпрацювати. «Первинна» ланка – це все таки основа. Лікарня само собою, а «первинка» – це основа лікування всього нашого населення. Тому потрібно розвивати, збільшувати місця надання послуг.
