Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Археологи вважають, що в печері Тіншемет у центральному Ізраїлі знайшли одне з найдавніших у світі місць поховання, де рештки давніх людей віком близько 100 000 років були акуратно розміщені в ямах.
Відкриття, опубліковане цього року в академічному журналі, доповнює попередні знахідки в північному Ізраїлі й поглиблює розуміння витоків людських поховальних практик.
Особливий інтерес викликають об’єкти біля тіл, які могли використовуватися в ритуалах для вшанування мертвих — вони можуть пролити світло на духовні уявлення і віру в загробне життя.
«Це надзвичайна революційна інновація для нашого виду», — сказав Йоссі Зайднер, один із керівників розкопок Тіншемет, професор археології Єврейського університету в Єрусалимі. — «Це перший раз, коли ми починаємо виявляти таку поведінку».
Археологи, які працюють у Тіншемет з 2016 року, виявили рештки п’яти людей, які, згідно з різними технологіями, жили приблизно 110 000–100 000 років тому.
Скелети були знайдені в ямах у позі ембріона — це класична поховальна поза. Поруч знаходили базальтові камінці, рештки тварин і фрагменти охри — червоного пігменту з залізистих порід.
Ці предмети, деякі з яких привезено з сотень кілометрів, не мали практичної функції, тож учені вважають, що вони були частиною ритуалів.
Вікно в ранні людські поховання
Печера Тіншемет — темна щілина серед пагорбів центрального Ізраїлю, наповнена писком кажанів. Зовні й усередині — непримітний кам’яний пагорб, який Зайднер називає одним із найважливіших місць для вивчення людської еволюції та поведінки в палеоліті.
Печера належить до Середнього палеоліту — періоду приблизно від 250 000 до 30 000 років тому.
Основні результати були опубліковані в березні в Nature Human Behavior. Ключовими знахідками стали рештки п’яти людей, включаючи два повні скелети та три окремі черепи з кістками і зубами. Також знайшли понад 500 фрагментів червоної та оранжевої охри, створеної шляхом нагрівання каменю — ознака того, що люди вміли створювати декоративні об'єкти.
«Тут ми бачимо складну поведінку, не пов’язану лише з їжею чи виживанням», — підкреслив Зайднер.
Археологи працюють з інструментами, схожими на стоматологічні — пневматичні свердла розміром із ручку. Після дев’яти років розкопки триватимуть ще довго.
На вході до печери з ґрунту повільно виступає череп людини — знадобляться роки, щоби повністю його дістати.
Тіншемет особливо важливий через сприятливий клімат — він зберіг кістки, інструменти й прикраси в доброму стані, чого рідко вдається досягти в інших регіонах. За словами Крістіана Трайона, професора з Університету Коннектикуту, який не брав участі в дослідженні, збереження стало можливим завдяки попелу від частих вогнищ, який змішався з дощами та вапняком.
Один зі скелетів настільки добре зберігся, що було видно, як пальці рук переплетені й підкладені під голову.
Погляд у маловідомий період
Трайон зазначив, що знахідки в Тіншемет підтверджують схожі відкриття в печерах Схул і Кафзех у північному Ізраїлі. Раніше розкопки там проводилися менш ретельно.
«Раніше було багато невизначеностей, але тепер ми бачимо чітку картину й маємо точні дати», — сказав він.
Ці відкриття свідчать, що в той період поховальні практики стали поширенішими — це зміна в тому, як ранні люди ставилися до смерті.
Хоча деякі археологи вважають, що поховання почалися ще раніше — як-от у випадку Homo naledi в Південній Африці близько 200 000 років тому — більшість вчених вважає ці дані непереконливими.
Міст між народами
Ізраїль у давнину був перехрестям між неандертальцями з Європи й Homo sapiens з Африки. Археологи виявили сліди інших підгруп давніх людей, імовірно, вони контактували й навіть схрещувалися.
Учені досліджують два повні скелети з Тіншемет, але поки не ясно, чи це неандертальці, Homo sapiens, їх гібриди чи інша група.
Змішання підгруп створювало умови для обміну знаннями й символічного вираження ідентичності. Саме в цей період археологи вперше фіксують прикраси для тіла й елементи розфарбування — можливо, спосіб позначення «свого» й «чужого».
Ізраїль Гершковіц, фізичний антрополог із Тель-Авівського університету, співкерівник розкопок, вважає, що сама ідея поховань — це вже ознака території:
«Це спосіб заявити сусідам: “Ця земля належить моєму батькові й прабатькові.” І сьогодні ми бачимо, як ця логіка залишається живою».
