Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Археолог Ґрір Джарретт з Лундського університету у Швеції протягом трьох років вивчає маршрути вікінгів, плаваючи на реконструйованому човні. Його дослідження доводить: вікінги подорожували значно далі від берегів Скандинавії, ніж вважалося раніше, та використовували децентралізовану мережу портів на островах і півостровах, які, ймовірно, мали ключове значення для торгівлі й подорожей у IX–XI століттях.
Результати дослідження опубліковані в журналі Journal of Archaeological Method and Theory.
Джарретт разом із командою пройшов понад 5 000 кілометрів торговими маршрутами вікінгів на відкритому човні з прямим вітрилом, зробленому за зразком тих, що використовувалися в 800–1050 роках. У 2022 році вони дійшли від Тронгейма до Полярного кола і назад.
«Я довів, що такий тип човна добре тримається на відкритій воді навіть за важких умов. Але плисти вздовж узбережжя чи у фіордах часто не менш складно — через підводні течії або холодні вітри, які спадають із гірських схилів», — каже Джарретт.
Одного разу на північному узбережжі Норвегії вітер зламав щоглу, і команда була змушена зв’язати два весла, щоб утримати вітрило та дістатися берега. В іншому випадку кітова мілина (мінке) виринула просто перед човном.
«Холод на Лофотенських островах був нестерпний. Пальці майже не працювали. І я тоді зрозумів: екіпаж — найважливіше».
Вікінги не користувалися картами, компасами чи секстантами. Замість цього вони покладалися на “ментальні карти” — спогади, розповіді, міфи. Наприклад, острови Торгхаттен, Хестмона та Скрова у Норвегії згадуються в сагах як орієнтири й місця з особливими ризиками.
«Ці легенди — залишки давнього морського культурного ландшафту. Скелі, рифи й острівці мали своє значення для навігації. Історії передавалися з покоління в покоління», — пояснює Джарретт.
Він також провів інтерв’ю зі старими норвезькими моряками, які описали маршрути безмоторних суден у XIX–XX століттях. Це дало змогу реконструювати імовірні маршрути вікінгів.
Дослідник визначив чотири нові ймовірні порти вікінгів уздовж норвезького узбережжя. Вони розташовані далі в море, ніж відомі великі торгові центри — Берген, Тронгейм, Рібе, Дублін.
«Для таких човнів важливо легко входити й виходити з гавані за будь-якого вітру. Мілкі бухти підходять ідеально, бо вікінгські судна мали малу осадку. А от підійматися вузькими фіордами складно — квадратне вітрило не дає плисти проти вітру, і човни чутливі до сильних поривів».
Джарретт припускає, що в епоху вікінгів існувала мережа дрібних, але зручних портів, де моряки зупинялися, відпочивали й контактували з іншими.
«Нас зазвичай цікавлять лише початок і кінець торговельного маршруту — наприклад, Тронгейм і Дублін. Але що було поміж? Я переконаний, що саме дрібні порти на островах і півостровах забезпечували ефективність торгівлі вікінгів», — підсумовує він.
Це дослідження поєднало археологію, морські експедиції, усну традицію та цифрове моделювання ландшафту, створивши нове уявлення про світ вікінгів і їхню здатність долати великі відстані без сучасної навігації.
