Втім, традиції на то вони і традиції, і тут немає значення твоя національність, суспільний стан або релігійний чин.
В цьому відношенні сильно великої різниці між шляхтою, котра сипала свої "копці" на чужій території; їх підлеглими, котрі смертним боєм воювали за "межу" між наділами чи монастирями, як у цій історії - немає.
Власний інтерес він поза пафосом і претензіями на суспільну чи духовну вищість.
***
СОФІЯ VS. ЛАВРА
Вчора я віднайшов культову статтю С. Шамрая за 1931 рік про Трипілля і з задоволенням почитав як один великий і суперсвятий київський монастир руками трипільців грабував інший - не менший біля Безрадич.
Дада, в обох ситуаціях були українці, православні, екологічно свідомі і загалом - святі предки (сарказм, іронія, гротеск).
Спочатку я думав здійснити контент-аналіз текста, але потім подумалося, що тоді він втратить свій колорит.
Відтак, я розділив його на 2 частини:
1. Про війну трипільців з безрадичівцями.
2. Про війну трипільців зі стайчанами (чи стайківцями?).
З ЦІКАВОГО:
1. В тексті згадується Лиса гірка біля Безрадич. Цікаво, про яку саме йдеться і де вона зараз?
2. Про те, що обухівці підтримали трипільців і разом з ними ходили в походи на жителів Безрадич, котрих, в свою чергу підтримували з інших сіл.
3. У мене є карта Безрадич 1755 року і на ній, да - Безрадицька пуща, сінокоси і тодішній конфліктний двіж, в цілому. Я зробив невеликий ілюстративний скрін. По ходу, крім лісу трипільці претендували і на тамтешні сінокоси, про що свідчать підписи на них.
***
... Не мало шкоди завдають трипільці й своїм сусідам, насамперед в маєтках Києво-Печерської Лаври. Значною мірою залежало це від того, що мешканцям Трипілля бракувало лісів. Тому то вони намагаються захопити собі чужі ліси, зокрема велику Безрадицьку пущу, на яку Софійський монастир починає спокійнесенько заявляти претензію з кінцем 1740-х років, хоч усі мешканці-старожили й свідчать, що то ліси лаврські.
Боротьба за ці ліси, починаючи з невеликих порубок, набуває врешті великих розмірів й вигляду справжньої війни. Спинимося трохи на цій боротьбі.
1753-го року мешканці Трипілля не раз наїздять на Безрадицькі ліси. Часто наїздять поодинокі мешканці, іноді ж і цілими партіями, напр., у 60 підвід і т. ін. Вони вирубують ліси й захоплюють й проганяють мешканців с. Безрадич, що рубають тут у своєму лісі. Правда, іноді буває й навпаки: бояри безрадицькі одного разу захоплюють двох коней з упряжем, другого — сокири мешканців Трипілля; але це буває рідко.
Загалом, за підрахунком певної комісії, що її надіслано було від полкової сотні Козелецької (на чолі з сотником Барановським), усього було зрубано за цей 1753 рік будівельного лісу 4995 дерев і 32 старих величезних дубів, а крім того до 208 возів дров’яного лісу.
Наступних років боротьба за ліси переходить у справжнісіньку війну. Особливо це помічається 1755-го року. Трипільці виступають тепер цілою громадою, масово вирубують ліс і або сплавляють його Дніпром до Трипілля, або вивозять кіньми.
Тим часом ті охороняють і вартують бори. Безрадицький управитель не має досить сил, щоб їх прогнати: він переходить на партизанську війну. Його бояри роблять засідки і нападають на трипільців; так було, наприклад, 17 травня, коли йому пощастило захопити 5 чоловік з конем. Другого ж дня він дає справжню битву трипільцям. Цього дня їх працює в лісі аж до 400 чоловік, але й управитель Безрадицький збирає усіх мешканців Старах і Нових Безрадич, та ще й виписує з м. Василькова 22 чоловіка на конях (зовсім бояри) і разом з цими силами нападає на трипільців. Але успіху він не має: після короткої битви він мусить відступити, і трипільці й далі вирубують ліси.
Наступного 1756-го року це знов повторилося: півтораста підвід з 400 чоловіка трипільців вирушили у ліс і коло так званої Лисої горки почали рубати його, підвозити до Дніпра й сплавляти водою до Трипілля. Доходить до справжніх невеликих бійок, як напр., 1757-го року, коли бояри Трипільські й Безрадицькі, усі озброєні, з’їхалися в Безрадицькій пущі.
Боротьба ця за ліс не припиняється й пізнішими часами (напр. ми маємо такі факти від 1760-го року). Цікаво, що іноді боротьба набуває більших розмірів: на боці трипільців виступають мешканці інших сіл Софійського монастиря, а іноді й інших власників, як напр., обухівці (що належали генерал-губернаторові й обер-комендантові київським), нещеровці (сотника Гудима) і т. ін. Натомість, на боці мешканців Безрадич виступають мешканці інших численних сіл Печерського монастиря, зокрема їхні бояри, що з’їздяться в разі потреб у певні сезони до Безрадич.
Пізнішими часами Софійський монастир цілковито, можна гадати, захоплює Безрадицьку пущу собі, до Трипільського маєтку. Він навіть відводить у цій пущі в місці вже згаданому, Лисій горці, ділянку, щоб заготовляти дерево на рогатки місцевій форпостній команді. Тут же і трипільці будують і хати.
Трипільський управитель пильно стежить, щоб вирубали дерева тільки в цьому лісі, і коли 1766-го року п’ятисотна козацька команда, що виготовляє рогатки, починає вирубувати березу в безсуперечних лісах трипільських, управитель ретельно скаржиться й протестує на початку ще 1767-го року.
