Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Міжнародна група дослідників на чолі з Інститутом еволюційної антропології Макса Планка (Лейпциг, Німеччина) вперше секвенувала давні геноми людей, які мешкали у Сахарі в період, коли вона була зеленою та придатною до життя.
Зразки ДНК отримано від двох муміфікованих осіб віком близько 7 000 років, знайдених у печері Такаркорі на південному заході Лівії. Виявлено, що ці люди належали до ізольованої та нині зниклої північноафриканської популяції.
Ці давні пастухи мали незначну домішку неафриканського походження, що вказує на те, що тваринництво могло поширюватися через культурний обмін, а не внаслідок масових міграцій. Крім того, їхня ДНК не містила субсахарських ознак, що суперечить попереднім теоріям про Сахару як міграційний коридор між північчю та півднем Африки.
Це дослідження стало проривом завдяки винятковій збереженості ДНК у надзвичайно сухому кліматі. Аналіз показав, що ця популяція відокремилася від інших ще понад 50 000 років тому — на рівні, близькому до розселення сучасних людей за межами Африки.
Хоча така лінія більше не існує у «чистому» вигляді, її генетичний слід і досі присутній у сучасних мешканцях Північної Африки, свідчачи про унікальну спадщину регіону.
