Сто років по тому сучасне російське православіє, котре до певної міри є антиподом до християнства, благословило геноцид ніби-то "братського народу".
Сьогодні деякі мої друзі обурюються з приводу мовчання ієрархів УПЦ-РПЦ в Обухові. Мовляв, прийшов час раз і назавжди зафіксувати свою позицію.
Спочатку я розділяв цю фрустрацію, згодом зрозумів, що як казав колись нічний страх Рамзана ГанДона - Бандера, здається, "жодна армія не здатна зупинити ідею, час якої настав".
Йдеться про те, що доля УПЦ очевидна і після перемоги в Українській Вітчизняній війні вона буде або заборонена або об'єднається з ПЦУ. Третього не дано. Навіть найбільш упороті адепти ексклюзивної канонічності зрозуміли, що в РПЦ бога немає.
Втім, також очевидно, що після війни в українському суспільстві з'явиться новий, світський культ перемоги, магістральною частиною котрого буде образ Святих міст або Міст-героїв на чолі з Маріуполем - новим символом нової України. За ним йтимуть
Ну і, звичайно ж, Київ.
Статус невіросповідної релігії їм надасть схожа на християнську доктрину концепція жертовності, а також відродження (відбудова) із мертвих.
Наші міста воскреснуть як воскрес їх бог. А з ними і Україна.
Саме ці кластери міст-героїв (північний, східний і південний) стануть основою нової сакральної географії України, котра спочатку на емоційному, а згодом й інституційному рівні витіснять зі свідомості громадян такі атавізми "русского мира" як культ ВВВ, УПЦ тощо.