Як повідомляє Phys.org, дослідники проаналізували палеонтологічні дані від пізнього пермського періоду до ранньої юри, щоб простежити, як змінювалися темпи появи та зникнення видів архозавроморфів — великої групи рептилій, до якої належать динозаври, крокодили та їхні давні родичі.
Приблизно 252 мільйони років тому Земля пережила пермсько-тріасове масове вимирання. Воно було наймасштабнішим із відомих масових вимирань і докорінно змінило екосистеми планети. Після нього багато екологічних ніш залишилися вільними, а групи тварин, що вижили, отримали можливість швидко поширюватися та еволюціонувати. Саме в цей період архозавроморфи почали відігравати дедалі важливішу роль у наземних екосистемах.
Автори дослідження встановили характерну картину, яку називають «раннім вибухом» еволюційної різноманітності. Спочатку нові види виникали дуже швидко, але з часом темпи видоутворення поступово падали. Водночас імовірність зникнення окремих видів зростала.
Одна з можливих причин такого процесу полягає в тому, що після масового вимирання існувала велика кількість вільних екологічних ніш. Поки вони залишалися незайнятими, тварини могли швидко пристосовуватися до різних умов і давати початок новим еволюційним лініям. Коли ж екосистеми ставали дедалі «заповненішими», можливостей для появи нових видів ставало менше.
Дослідники також розглянули інше можливе пояснення. Коли кількість видів зростає, чисельність кожного окремого виду може ставати меншою. Невеликі популяції, своєю чергою, є вразливішими до змін довкілля та випадкових подій, а тому мають більший ризик зникнення. Автори вважають, що отримані результати можуть бути одним із свідчень дії такого механізму в масштабах великої еволюційної радіації.
Для аналізу науковці використали метод PyRate, який застосовує байєсівську статистику для оцінювання темпів появи та вимирання видів за даними викопних решток. На відміну від традиційних підходів, він не потребує точної реконструкції повного «родинного дерева» тварин — завдання, яке у палеонтології часто ускладнює неповнота викопного літопису.
Щоб визначити приблизний час існування кожного виду, дослідники враховували його найдавніші та найпізніші відомі знахідки. Для оцінки розмірів тварин використовували, зокрема, довжину стегнової кістки, яка часто пов’язана із загальною масою тіла.
При цьому чіткого статистичного зв’язку між розміром тварини та швидкістю появи чи зникнення видів команда не виявила. Тобто саме збільшення розмірів ранніх динозаврів та інших архозавроморфів не можна вважати головною причиною зміни темпів їхньої еволюції.
Ще один цікавий результат стосується часу початку цієї еволюційної радіації. За новими розрахунками, її пік міг відбутися раніше, ніж показували попередні дослідження, засновані переважно на філогенетичних деревах.
Науковці припускають, що частина ранньої різноманітності могла бути «прихованою» від палеонтологів. Нові види вже існували, однак могли залишатися відносно рідкісними або зовні дуже подібними один до одного, тому їх важко розпізнати у викопному матеріалі.
Таким чином, поширення динозаврів та їхніх родичів було не одномоментною подією. Після глобальної катастрофи спочатку відбувся швидкий еволюційний сплеск, а з формуванням складніших і насиченіших екосистем темпи появи нових видів почали знижуватися.
Дослідження Роланда Сукіаса, Лучано Прадельї, Едуардо Аскаррунса, Даніеле Сільвестро та Мартіна Ескурри опубліковане у Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. Його DOI — 10.1098/rspb.2026.0485.
