Як повідомляє Phys.org, історик Томас Вотерс описав шість поширених способів «магічного» захисту житла, які зустрічалися у різних країнах та історичних епохах. Матеріал спочатку опублікувало видання The Conversation.
Дослідник наголошує: йдеться не про підтвердження існування магії, а про історію людських вірувань і способів, за допомогою яких люди намагалися впоратися зі страхом перед небезпеками, які не могли пояснити або контролювати.
Одним із найпростіших засобів були рослини. У XVII столітті англійський ботанік Ніколас Калпепер писав, що лаврове дерево нібито могло захищати сад від чаклунства, диявола та блискавки. Бетонію вважали засобом проти хвороб і чарів, а розмарин у Британії та інших частинах Європи висаджували біля будинків як захист від нічних відьом. В Америці подібну роль у деяких традиціях виконували гострі перці, які прикріплювали біля входу.
Інший поширений спосіб — символи, вирізані або намальовані на будівлях. У ранньомодерній Європі на дерев'яних балках, дверях та штукатурці знаходять п'яти- і шестикутні зірки, подвійні літери V та так звані «ромашкові колеса» — гексафойли.
Дослідники не завжди можуть точно визначити їхнє призначення. Частина знаків могла бути звичайними позначками майстрів або декоративними елементами. Однак те, що деякі з них зосереджені біля дверей, вогнищ та димоходів — місць, які вважали особливо вразливими, — дозволяє припускати, що їм могли надавати захисного значення.
Магічні уявлення впливали навіть на архітектуру будинків. У середньовічних китайських будівельних посібниках радили встановлювати спеціальні фігурки та зображення демонів, які мали відлякувати злодіїв і злих духів.
В іспанському Арагоні у XVII–XVIII століттях на димоходах робили складні геометричні конструкції. За народними уявленнями, вони повинні були заплутувати відьом. На острові Джерсі виступи на димоходах, які спочатку, ймовірно, мали практичне призначення, згодом стали називати «сидіннями відьом». Вважалося, що там відьма могла перепочити і тому не завдавала шкоди господарям будинку.
Одним із найдивніших предметів були так звані «відьомські пляшки». Їх використовували в Європі від ранньомодерного часу приблизно до початку XX століття.
У такі посудини могли класти волосся, обрізки нігтів або сечу людини, яку нібито зачарували. Туди також додавали зігнуті шпильки, шматочки тканини та інші предмети. Пляшку закопували, залишали у димоході або нагрівали. Люди вірили, що таким способом можна припинити дію чарів або змусити відьму видати себе.
Для захисту використовували й особливі камені. У Східній Азії відомі камені Шиґандан, які встановлювали біля будинків та громадських місць. Їх пов'язували зі священною горою Тайшань і наділяли здатністю стримувати зло.
У Британії в XIX столітті популярними були природні камені з отворами — так звані hag stones. Великі залишали біля будинку, менші підвішували біля ліжка або у господарських приміщеннях. Їм приписували здатність захищати від чаклунства та поганих снів.
Нарешті, роль оберегів часто виконували релігійні предмети. У Британії XIX століття люди могли залишати Біблію біля ліжка або класти її під подушку, щоб захиститися від нічних кошмарів і надприродних сил.
В Ірландії на стінах господарських будівель малювали хрести, оточені колами. В Османській імперії існувала традиція створення каліграфічних хілья — текстів із описом чеснот пророка Мухаммеда. Їх носили як амулети або вішали в оселях як захисні предмети.
Історики звертають увагу, що подібні практики існували не лише через віру людей у надприродне. Вони давали відчуття контролю у світі, де пожежі, хвороби, неврожай чи смерть часто виникали раптово і не мали зрозумілого пояснення.
Томас Вотерс зазначає, що в повсякденному житті така магія часто виконувала роль своєрідного «надприродного самозахисту»: вона могла заспокоювати страхи та створювати відчуття безпеки — принаймні психологічно.
