Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Довгий час вчені вважали, що неандертальці харчувалися переважно м’ясом. Ізотопний аналіз їхніх кісток показував, що вони споживали м’яса не менше, ніж леви чи гієни. Але серед гомінінів — неандертальців, людей та інших родичів — жоден вид не є чистим хижаком. Насправді вони були всеїдними й вживали багато рослинної їжі.
Людина може певний час харчуватися майже виключно тваринною їжею, як це робили, наприклад, інуїти. Але організм гомінінів не здатен довго витримувати надмір білка — це може призвести до білкової інтоксикації, відомої як «кроляча голодна смерть».
Тож як пояснити, що ізотопи в кістках неандертальців вказують на харчування майже суто м’ясом?
Аналіз співвідношення ізотопів нітрогену (азоту-15 до азоту-14, позначається δ¹⁵N) у кістках дає уявлення про раціон істоти. Чим вище рівень δ¹⁵N, тим вище вона стоїть у харчовому ланцюгу. Трави мають низький рівень, травоїдні — трохи вищий, хижаки — найвищий.
Ізотопні дані пізнього плейстоцену (11 700–129 000 років тому) свідчать: неандертальці мали рівень δ¹⁵N, подібний до гіперхижаків. Але, можливо, щось інше спричиняло ці високі значення.
Авторка дослідження, антропологиня Мелані Бізлі, разом із колегами припустила: джерелом збагаченого азоту могли бути личинки мух.
Личинки — багатий на жири харчовий ресурс, доступний і легко зібраний із туш, що розкладаються. Команда використала дані з проєкту судової антропології, в якому вивчали зміну вмісту азоту під час гниття тіла.
Виявилося: ізотопи δ¹⁵N у м’язовій тканині помірно зростають при розкладанні (до +7.7‰), а в личинках, що харчуються цією тканиною, зростають до +43.2‰ — тобто майже вчетверо вище, ніж у травоїдних плейстоцену.
Це означає, що неандертальці могли отримувати аномально високі показники δ¹⁵N не лише від м’яса, а й від споживання личинок, які мешкали в запасах м’яса, що ферментували або заморожувались.
У 2017 році дослідник Джон Спет запропонував теорію: неандертальці цілеспрямовано споживали гниле, ферментоване м’ясо, як це робили пізніше арктичні мисливці.
Історичні свідчення показують: у багатьох традиційних народів така їжа вважалася не лише їстівною, а й делікатесом. Вони навмисно залишали м’ясо до стану, коли воно кишіло личинками, і не зважали на запах:
«Ми їмо не запах», — казали вони європейським мандрівникам, що непритомніли від смороду.
Схожі харчові практики могли існувати й у неандертальців. Дослідження показує, що ферментація, термічна обробка, розкладання і навіть вживання вмісту шлунка тварин — усе це підвищувало δ¹⁵N, і могло спотворювати сприйняття їх як суто м’ясоїдних.
Личинки — поживний і багатий на жири ресурс, і наші пращури, ймовірно, повноцінно ним користувалися. Але сказати, що саме личинки повністю пояснюють ізотопні дані — передчасно.
Залишаються відкритими питання: скільки личинок треба було їсти для зміни δ¹⁵N? Як змінюється поживна цінність такої їжі з часом? Потрібні подальші експериментальні дослідження, які імітуватимуть традиційні методи обробки їжі, щоби краще зрозуміти, що насправді їли наші родич
