Археологічні дані можуть допомогти зрозуміти, як людські суспільства в минулому реагували на значні зміни клімату та які стратегії дозволяли їм виживати.
Як повідомив Phys.org, міжнародна група антропологів, географів і геологів із Канади, США та Франції на чолі з антропологинею Монреальського університету Аріан Берк запропонувала активніше поєднувати археологію з палеокліматичними дослідженнями. Роботу опублікували у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Науковці пропонують розвивати окремий міждисциплінарний напрям — археологію зміни клімату.
Вона має об'єднати інформацію археологічних розкопок із даними про клімат минулого. Це дозволить досліджувати, як люди реагували на потепління, похолодання та інші масштабні зміни довкілля протягом тисячоліть.
За словами дослідників, особливий інтерес становлять періоди, коли кліматичні зміни змушували людські спільноти перебудовувати спосіб життя, господарство або соціальну організацію.
Аріан Берк пояснює, що такий підхід дозволяє визначити, з якими саме викликами стикалися люди в минулому, які способи адаптації вони обирали та наскільки успішними виявлялися ці рішення.
Одним із прикладів є період різкого потепління приблизно 14 700–12 700 років тому. Дослідження археологічних пам'яток цього часу може показати, як давні спільноти пристосовувалися до швидких змін природного середовища.
Науковці вважають, що такі дані можуть бути корисними і для сучасних кліматичних моделей. Вони дозволяють побачити не лише природні наслідки потепління, а й те, як на ці зміни реагували людські суспільства.
Особливу увагу автори дослідження приділяють культурному різноманіттю. Вони розглядають його як один із факторів, який у минулому підвищував здатність людських спільнот пристосовуватися до змін.
Йдеться, зокрема, про різноманітність способів господарювання, харчових культур, традиційних знань та моделей використання природних ресурсів.
Дослідники наводять приклад традиційних методів землеробства. Частина з них збереглася до сьогодні і, на думку авторів, може бути використана під час пошуку більш сталих альтернатив сучасному індустріальному сільському господарству.
Окрему роль у таких дослідженнях науковці відводять знанням корінних народів.
Наприклад, у канадській Арктиці місцеві спільноти накопичили детальні знання про навколишнє середовище, які можуть бути корисними під час планування адаптації до кліматичних змін.
Ще один приклад — фермери в різних частинах світу, які продовжують вирощувати велику кількість різних сортів сільськогосподарських культур. Різні сорти по-різному реагують на зміну температури, кількості опадів та інші кліматичні фактори.
Збереження такого різноманіття, на думку дослідників, може мати особливе значення у випадку, якщо найбільш поширені сьогодні сорти культур виявляться менш пристосованими до нових кліматичних умов.
Науковці також згадують традиційну систему спільного вирощування кукурудзи, гарбуза та квасолі, відому як «три сестри». Подібні практики існували у корінних народів Північної Америки і сьогодні знову привертають увагу як один із можливих прикладів локального сталого землеробства.
Автори наголошують, що мета таких досліджень полягає не в прямому перенесенні давніх практик у сучасність. Археологія може показати ширший спектр способів, якими людські суспільства реагували на екологічні кризи.
Це дозволяє порівнювати успішні й невдалі стратегії та краще розуміти, за яких умов певні форми адаптації працювали.
Учені вважають, що досвід минулого особливо важливий через швидкість сучасних кліматичних змін. Людство не вперше стикається з потеплінням або змінами навколишнього середовища, однак нинішні процеси відбуваються у світі з набагато більшою чисельністю населення, складними економічними системами та глобальними зв'язками.
Саме тому автори пропонують розглядати археологічні та палеокліматичні дані як одне з додаткових джерел інформації для прогнозування наслідків зміни клімату та пошуку способів адаптації до них.
