Джерело: Соцпортал
Страх перед російською агресією та відчутна втома суспільств роблять ці дискусії напруженими та часто неоднозначними. Водночас нові логістичні маршрути, активізація оборонної промисловості та поступ України до ЄС зміцнюють її зв’язки з регіоном і стимулюють його економіку. Соцпортал звернувся до експертів зі Словаччини, Румунії та Польщі, щоб розібратися у цих процесах.
Словаччина: різка риторика і стримана реальність
Дослідник економічної історії Адам Новак із Братислави наголошує на різниці між заявами прем’єра Роберта Фіцо та фактичними діями держави. Попри гучні антиукраїнські висловлювання, Словаччина нарощує поставки зброї Україні. За два роки експорт озброєння збільшився в десять разів і досяг 1,15 мільярда євро. Підприємства країни виробляють гаубиці Zuzana 2 та артилерійські боєприпаси, які становлять основу європейських військових поставок Києву.
За словами Новака, Фіцо змушений поводитись обережно через зобов’язання в межах ЄС і НАТО. Країна бере участь у довгостроковій фінансовій підтримці України, приймає контингент союзників і витрачає понад 2% ВВП на оборону. Хоча прем’єр постійно говорить про необхідність дистанціювання від Заходу, на практиці він не виходить за межі євроатлантичної політики. Така подвійність спрямована на політичну гру всередині країни.
Суспільні настрої при цьому значною мірою песимістичні. Лише 40% словаків прямо звинувачують Росію у війні, а 69% вважають, що допомога Україні підвищує ризики для країни. Низькою є також підтримка євроінтеграції України — близько 30%. Новак пояснює це не симпатіями до Москви, а глибоким розчаруванням у власному соціально-економічному становищі та недовірою до західних інститутів.
Попри це, на початку 2025 року Словаччина стала свідком масштабних протестів проти зближення з Росією. Заклик президента України про те, що Братислава залишається частиною Європи, був широко підтриманий. Опозиційні сили отримали значний приріст електоральної підтримки, хоча в протестному русі практично відсутні ліві політичні сили, що ускладнює дискусії про соціально орієнтовану політику всередині країни.
Румунія: історична пам’ять і новий політичний курс
Після обрання нового президента в травні 2025 року Румунія залишилася практично єдиною сусідньою державою ЄС, яка відкрито підтримує Україну. Політолог Клаудіу Крачун вказує, що до 2022 року відносини між країнами були прохолодними, значною мірою через радянську спадщину, посилені кордони та історичну підозру.
Втім, після початку війни Румунія побачила в боротьбі України власний історичний відбиток — прагнення позбутися впливу Росії. Прийом великої кількості українських біженців лише посилив цю емпатію. Проросійські сили залишаються маргінальними, а суспільний консенсус формується навколо усвідомлення спільної загрози.
Експерт наголошує, що Румунія більше не сприймає себе периферійною державою ЄС. Стабільна Україна у складі Євросоюзу може перетворити Румунію з кінцевої точки на важливий регіональний транспортний і економічний центр. Це проявляється у масштабних проєктах інфраструктури: модернізації порту Констанца, ремонті мосту через Тису, підготовці нових залізничних маршрутів і автодоріг. Енергетична співпраця посилилася під час блекаутів в Україні.
Військові питання, однак, залишаються чутливими. Через активну російську дезінформацію уряд Румунії уникає публічних заяв про можливі поставки зброї, щоб не підігравати кампаніям залякування.
Польща: між економічною вигодою та політичною напругою
Польсько-українські стосунки пройшли шлях від безпрецедентної солідарності до загострення конфліктів. Обрання консервативного президента Кароля Навроцького лише закріпило жорстку тональність. Політичний дискурс змістився до історичних суперечностей, економічних страхів та антипатії до українських біженців.
Дослідник міграції Ігнацій Юзвяк зазначає, що українці дедалі частіше стикаються з відкритою неприязню. Частина політичних сил поширює тези про шкоду від українського зерна чи конкуренцію на транспортному ринку, майже не згадуючи про російську агресію як першопричину проблем. При цьому Польща швидко нарощує власну мілітаризацію і залишається основним транзитним центром для західної зброї в Україну.
Економічні дані значно відрізняються від політичної риторики. Аналітики Deloitte оцінюють, що 69% українців працездатного віку працюють у Польщі, а їхній внесок у ВВП у 2024 році становив 2,7%. Податкові надходження від українців перевищили 15 мільярдів злотих. Попри це, частина правих політиків закликає обмежувати соціальні виплати для українців.
Марта Новак із Gazeta.pl наголошує, що така логіка небезпечна, оскільки вона зводить підтримку людей до економічної вигоди. Надмірний акцент на користі може перетворити біженців на групу з умовним правом на підтримку. Це особливо критично для літніх людей, самотніх матерів та інших вразливих груп, які не здатні працювати.
***
Словаччина, Румунія та Польща по-різному реагують на війну, але всі вони стикаються з однаковим викликом — необхідністю визначити своє місце в новій європейській реальності. Для одних співпраця з Україною стає ресурсом економічного розвитку, для інших — питанням безпеки чи політичної ідентичності. Попри суперечності, від здатності суспільств до солідарності залежатиме, якими будуть їхні стосунки з Україною в найближчі роки.
