В останньому, крім зазначених у попередньому пості переказів про кримінальників Обуха і Педина, хреста-фенікса на горі і польські скарби в льохах Городка є кілька напрочуд хтонічних, практично фентезійних легенд про Трипілля і його топоніми.
1. НАЗВА. Від "трьох полей". Нічого нового.
2. МІСТ. Між Дівич-горою і сусідньою був величезний міст. Вже цікавіше. Видовищніше, так точно.
3. ЦЕРКВА. Під самою Дівич-горою є церква і раз на рік, на Великдень можна почути її дзвони (локальна легенда про затоплені або ті, що пішли під землю, святилища). До слова, подібна є у іншої Дівич-гори (до 19 ст.), зараз Лисої (на Видубичах). Щоправда, там йдеться про "піраміду" в її нутрощах.
4. МАМОНТИ. В Трипіллі часто попадаються кістки мамонтів, що, згідно з переказом, пояснюється тим, що до потопу їх в цих краях було багато.
5. ПОТОП. "... потоп був на всій землі, але, вона кругла і тому затопило лише з одного боку, там, де Трипілля...". Хотілося б сказати, що трипільська легенда про потоп це інформація, що дійшла до нас про черговий прорив Поліського озера у фінальному, здається, палеоліті і грандіозний селевий потік, котрий прокотився долиною Дніпра повз Обухів і Трипілля і дорогою вимив так званий "амфітеатр" біля Підгірець, але, ні - залишимо казки фантастам.
Ще згадується легенда про "царицю, яка жила на Дівич-горі", але, це попса.
ПІКЧА: здається, це робота трипільського художника Миколи Приходька. На ній Дівич-гора ще з вітряками і без розкопаного згодом зарубинецького святилища, котре дало початки казкам про "місце сили" на горі. ПС. Церква під горою, ймовірно, Миколаївська (згоріла). Але, це не точно. Колись уточниться.