Притому, що міф про нього багатогранний. Тут і історія, і ідеологія, і згадки, і перекази, і контрибуції, і клади. Інколи здається, що мішок з розповідями про нього без дна.
Ми з Ded Habar продовжуємо шукати і аналізувати обухівські казки, легенди, міфи і побрехеньки. І сьогодні буде цілком робоча історія про клад Отамана.
Але, спочатку трохи нудного.
Отже,
1.ОБРАЗ.
Очевидно, що їх, як мінімум 3.
1.1. Український патріотичний (сучасний)
1.2. Радянський (епохальний).
1.3. Єврейський.
2 і 3 місцями, але не повністю співпадають.
2. ПИТАННЯ
Його життєвий шлях оточений низкою так званих «проклятих» питань. Незручних і майже без відповіді. Всі вони є частиною легенди про нього.
2.1. Де саме (точно) в Обухові чи на його підступах відбувся бій між “зеленівцями” і каральним корпусом Січових Стрільців Думіна (Коновальця)?
2.2. Де в Обухові поховані 48 китайців-чекістів із так званого “Китайського загону” під командуванням краскома Лі Сю-Ляня, – тих, хто загинув в бою із “зеленівцями?
2.3. Де похований сам отаман Зелений, так шоб інфа була не гіпотетична, а 100%-ва?
2.4. Хто реально доклався до його смерті: білогвардійці у бою; білогвардійський агент серед своїх; власне свої (отаман Сава Дьяків)?
2.5. Якою була дійсна, поза радянськими, сучасними і єврейськими версіями участь отамана і його бійців у єврейських погромах? Всі три версії сильно відрізняються.
3. СКАРБИ
Тут є де розгулятися. Кажуть, що сам отаман шукав клад Полуботка. А у 70-х 20 ст. його самого скарби шукали у кургані біля Долини.
Втім, сьогоднішня наша історія цілком чітка.
Її автор, дід Ded Habar – обухівець КУБАР ГАВРИЛО ЛУК'ЯНОВИЧ, котрий мав безпосереднє відношення до «зеленівщини».
Згідно з ним, ситуація розгорталася наступним чином:
1. Одного разу «зеленівці» пограбували потяг, в котрому червоноармійці перевозили 1,5 (чи 2,5) тони срібла.
2. Згодом весь цей кайф був захований в печері під обухівською горою, котру я називаю Козарів шпиль.
3. В 60-х він мав розмову про нього з дідами вже у Черняхові, але, ті відмовилися тоді діставати скарб – «час ще не прийшов».
ПС. Крім того, вчора ми ше знайшлися на існування через 2 роки (1921) у Гощеві землянок-схронів із заниканою пост-зеленівцями зброєю. Але, це вже інша історія.
Отже, що у нас є по цій, з КЛАДОМ У ПЕЧЕРІ.
1. Сюжет з печерами і кладами на нашій території не новий (Шиловаха біля Першого Травня, Городок в Обухові, Філонівщина біля Українки і тд).
2. Сюжет з грабунками теж (Шиловаха, Філонівщина, отаман Довгошиєнко, «збережи, боже, від обухівського люду і васильківського суду», ті ж «гощівські партизани» і тд).
3. Носій скарбу у нас теж на будь-який смак: човен, баржа, бричка, карета. Можливо, що потяг – це модернізація на рівні поч. 20 ст. образу цього самого носія.
Далі. По фактажу. Доступні в інтернеті джерела підтверджують, що експропріація і контрибуції були не чужі тов. «зеленівцям» і деякі з них дійсно пов’язані зі сріблом.
Зокрема, 6 пудами срібла Зелений розжився у Переяславі і 4 – на «Шарлотті». Разом 10. Це 160 кг. Не 1500, і не потяг, а пароплав, але, головне, що саме срібло вже є.
Втім, історія з потягом все-таки була. Згідно з нею йшлося про 4 ешелони награбованого комуністами, в тому числі і драгметалів. Все це, як ви розумієте, після бою у Христинівці було експропрійоване у експропріаторів.
Таким чином, 2 складові історії: срібло і джерела його можливого надходження +- знаходять своє підтвердження. Деталі можуть не збігатися, сюжет може бути гіпертрофований, але, головне це фабула: срібло і печери.
Останні, як не дивно, найсильніша сторона переказу.
Місце, котре вказане як «печера з кладом» дійсно відоме старим людям і певним колам дослідників як потенційно можливе. Більше того, нещодавно я говорив з тими, хто в дитинстві, за їх словами, лазив у ці, тоді вже напівзасипані ходи.
Моя ж версія їх походження лишається тією самою: на карті 1837 року під горою був цегляний завод Бердяєвих, відтак «печери» це якісь виробничі шахти у лесі, придатні для скарбоховальних потреб.
Ну і місцевість тут на той час знатна.
Зверху на Шпилю – залишки валів ще зарубинецького городища (1 ст. д.н.е – 2 н.е).
Знизу заболочене гирло Кобрини і закинуті, заросші шалиною цегляні виробки, вони ж «печери».
Зручно і надійно.
Звичайно, виникає купа питань. Приміром, чому срібло не дістали через 2-3 роки вічно голодні бійці з Гощова, котрі складалися з колишніх «зеленівців» і могли знати місце. Тим більше, шо до нього їм було рукою подати. Час був. Можливість і потреба теж.
Але, поки так.
