Свого часу я присвятив купу зусиль для
- дослідження геології (чит - https://surl.li/fkxspc)
- дослідження появи (https://surl.li/qioakk)
- походження назви (https://surl.li/zxvzdw)
- значення назви (https://surl.li/zkmyfd)
- місцевих легенд щодо річки (радше ручая) Кобрина (https://surl.lt/avjwdf, https://surl.li/bewkpk)
Моя версія, коротко:
1. Первинна назва (десь на рівні пізньосередньовічного мовного субстрату) – Лукавиця.
2. Кобрина – відпочаткова назва одного з 3-х джерел, злиття котрих формувало течію Лукавиці.
3. Кобрина з’являється приблизно з початку 18 століття в результаті появи в Обухові переселенців з Лівого берега, півночі, загалом.
4. 1-2 покоління ці назви існують паралельно, але вже з середини 18 століття Кобриною називають не лише одну із приток, але і всю течію аж до Стугни.
5. Кобрина – щось ранньомодерне-діалектичне. І хоча корінь слова має купу відповідників у балтських мовах, я схиляюся до діалектичної гідронімії. Це щось пов’язане з риболовлею або копанками біля води. Тодішня лексика містить їх відповідники з коренем «кубар».
6. Ну і ні, «судноплавною», «кораблебудівною» і тд. ручай Кобрина не був і бути не міг. Це міф з 19 століття, побудований на широті заплави (долини) і періодичних повенях, котрі перетворювали місцеві луги на заливні.
Тому все було просто:
1. прийшли якісь до- чи післямонгольські дядьки, заклали хутора і назвали рівчачок в долині, де косили на сіно, Лукавицею. Так тривало кілька століть, люди мінялися, а Лукавиця спокійно несла свої 9 км десь у заплаву Стугни.
2. Потім у 17 століття почалися козацькі повстання і на початку 18 століття Правобережжя трохи знелюдніло, тому порєдні газди на кшталт Мокієвського понавозили сюди людей із земель полтавських-чернігівських, а з ними і характерні для тих країв діалектизми типу «кобрина», «педина» і тд.
Можливо тому обухівські топоніми 17 ст майже не зустрічаються у 18 ст. Бо люди, котрі переїхали переназвали все, шо бачили. І Лукавицю теж.
***
«ПОЛЯКИ» ПРОТИ «УКРАЇНЦІВ»
Головна відмінність «польської» версії від «української» у тому, що Едвард Руліковський вважав, що Кобрина це колишня Лукавиця. Натомість авторка «української версії» Ірина Железняк впевнена, що це різні річки, позаяк в деяких документах вони зустрічаються поруч.
Моя позиція: попри авторство деяких інших міфів («Обух з-за ріки», Лукавиця з городищем і тд) Руліковський правий. Железняк, безумовно, класик ономастики, але у її побудовах присутні як документальні, так і логічні прогалини, зокрема:
1. Найдетальніший обухівський документ 17 ст «Книга київського підкоморія» згадує Лукавицю, але не Кобрину.
2. Але, на картах 18 століття вже Кобрина.
3. Зміна гідроніма – штука важка і рідкісна. Її головна причина – заміщення населення. А саме воно сталося в Обухові 18 ст. після Руїни 17 ст.
4. Ну а щодо паралельного існування двох назв, воно дійсно було:
- Є картографічні свідчення Кобрини, притоки Лукавиці.
- Є документальні свідчення, котрі наводить Домотенко: Кобрина (верхня) і Лукавиця.
- Ну і корінь слова, пов’язаний чи то з меандром течії, чи луками в долині і гирлі викликав до життя схожу назву у річки, що текла за межами долини Кобрини і перпендекулярно до неї. На картах 19 ст. вона позначена як «Луковалище».
Саме ця подібність лягла в основу «української» версії і наплутАла у версії Железняк, котру я для чистоти експерименту подаю нижче.
ПС. Єдине, що цікаве у Железняк так це річка, в котру Кобрина впадала. Дослідження було проведене у 1981, а значить, гирло вже було зміщене, територія сильно деформована будівництвом ККПК.
Серед інших Железняк згадує «річку Струм’ячку». Я чув термін «Стром’ячка» від старожилів. І безумовно, це якась похідна від старого Стрим’ятицького озера з документів 16-17 ст у заплаві Стугни, зараз, здається, знищеного.
***
Отже,
У монографії «Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв'язках» (1981) детально досліджується комплекс назв, пов'язаних із гідронімом Кобрин (Кобрина) та його зв'язком із назвою Лукавиця на Середньонаддніпрянському Правобережжі та Поліссі.
Нижче наведено вичерпні відомості про ці назви, історико-лінгвістичний аналіз та точні цитати з праці.
1. Географічне поширення та варіанти назви Кобрин (Кобрина)
У праці зазначається, що українські гідроніми Кобрин / Кобрина мають такі варіанти фіксацій на Середньонаддніпрянщині:
- 1779 р. - Кобрина;
- Кобрин, Кобрина, Kobryń, Кобринка, Кобрин - права притока річки Струм'ячки, яка впадає в Стугну (права притока Дніпра) біля смт Обухів Київської області.
- За іншими джерелами, ця річка також фіксується як притока Прип'яті, права притока Стугни або ж притока річки Маньки.
Дослідники наводять паралелі з іншими спорідненими топонімами на слов'янських землях:
- яр Кобруновий (с. Лука Таращанського району Київської області);
- х. Кобринці (Магерівський район Львівської області);
- с. Любеля (Нестеровський район Львівської області);
- місто Кобрин на Берестейщині (відоме з 1287 р. як Кобрынь; у 1366 р. - Kobryń; у 1548 р. - Кобрин; у 1632 р. - Кобрынь; у 1633 р. - «у Кобрыни», «въ Кобрынь») та історична wolost Kobryńskaia (1552 р.);
- х. Kobryniec (біля м. Копиль, Білорусь);
- Lańska Kobrynka (Малоритський район Брестської області);
- містечко Кобранин (фіксується у 1736 р.);
- річка Кобринка (басейн Західного Бугу).
«Слід зазначити, що для східнослов'янської території вихідною формою всіх уже перелічених топонімів є *Kobryń, яку на слов'янському ґрунті можна вважати такою, що не розкладається на морфеми. Ареальне поширення досліджуваних назв свідчить, що основне їх скупчення знаходиться на Поліссі та Середньонаддніпрянському Правобережжі, на Балканах же зустрічаються лише поодинокі назви...».
***
2. Зв'язок річок Кобрин та Лукавиця
У монографії критично розглядається версія про те, що річка Кобрин раніше мала назву Лукавиця (за гіпотезою польського історика Едварда Руліковського):
«Твердження Е. Руліковського про те, що р. Кобрин (бас. Дніпра) раніше мала назву Лукавиця, викликає сумнів з тієї причини, що назва Кобрин відома з 1779 р., проте 1854 р. в одному й тому ж джерелі позначено обидві назви — Кобрин і Люкиця (Лукавиця) — як назви різних об'єктів. Експедиційне обстеження цієї території не підтверджує подвійності в називанні річки Кобрин».
Також зазначається, що назва річки Кобринки в басейні Західного Бугу є вторинною щодо назви однойменного міста Кобрин.
***
3. Етимологічні версії походження
Питання про те, звідки походить корінь Кобр-, залишається дискусійним в ономастиці. Автор праці наводить такі гіпотези різних науковців:
- Кельтське походження (Ян Розвадовський): У 1907 році видатний лінгвіст Я. Розвадовський пов'язав назву Кобрин із кельтським антропонімом Corbūnas. Цю теорію згодом підтримали О. Шахматов, Я. Сташевський та В. Никонов.
- Словенські та загальнослов'янські паралелі (Франце Безлай): Досліджуючи словенський гідронім Kobrški Potok, Ф. Безлай наводить широкий слов'янський ономастичний контекст (включно з українським Кобрином) і виділяє основу Кобр-, яку, однак, складно ототожнити з наявним слов'янським словником. Словенське діалектне слово kobrina («лака, лука») за семантикою не відповідає назвам річок.
- Гіпотеза праслов'янського болотяного походження (Ж. П. Паульс): Ж. П. Паульс виводив назву від праслов'янського *къбръпъ («у напрямку до багнюки, твані, болота») від *bръnіе («глина, болото, грязь»). Книга зазначає, що це припущення суперечить географічним фактам: хоч річка Кобрин і місто Кобрин лежать на Поліссі, вони розташовані в сухій місцевості.
- Слов'янська префіксальна етимологія (Олег Трубачов): Спираючись на критику Ж. Паульса, видатний етимолог О. Трубачов запропонував розглядати назву як ускладнену займенниковим префіксом ko- слов'янську основу: *ko-bръnъ (від старослов'янського бръние — «грязь», пор. македонське місто Brno). Кельтську версію Розвадовського він вважав необґрунтованою.
- Російські діалектні паралелі (М. Бірило): М. Бірило порівнював прізвища Кобрин, Кобра, Кобрик із російським діалектним словом кобра, кобарка («пригоршня» за словником В. Даля).
***
4. Докази відантропонімного (особового) походження
Автори монографії схиляються до того, що назва Кобрин виникла від давнього слов'янського особового імені:
«Навіть найповерховіший словотворчий аналіз усіх наведених топонімів показує їх відантропонімне походження. Доказом цього є, наприклад, те, що назва міста на Берестейщині у найдавніших фіксаціях виступає як проросте посесивне утворення на -jь-, що характерне саме для відантропонійних утворень. Гідронім із тією ж локалізацією явно відойконімного походження (Кобринка), отже, вторинний...».
Оскільки в давніх писемних пам'ятках особове ім'я *Kobrynъ прямо не зафіксоване, саме аналізовані географічні назви слугують унікальним джерелом для його реконструкції.
Як доказ слов'янського походження імені наводиться цікавий болгарський приклад антропоніма Кобринов (зафіксований у 1839 р. в Софії), а також давньоруське ім'я Кобрила (Олексій Кобрила, 1491 р.), яке О. Шахматов вважав спорідненим.
Цей слов'янський антропонім *Kobrynъ дослідники вважають безпосередньо пов'язаним із галльським (кельтським) іменем Cobrunus (пор. також Cobruna, Cobrunius), основа якого перекладається як:
«...втаємничений у секрет чи таїнство, учасник містерії, довірена особа» (в оригіналі праці: «privy to a secret or mystery, that is in the secret, participant, accessory, secret, etc.», «person who is privy to a secret, confidant, etc.»).
