Відомо, що крім віршів Шевченко лишив по собі художній спадок у вигляді картин і малюнків.
Одна з його робіт – «Урочище Стінка». Дослідники творчості поета вважають, що це урочище знаходиться біля Сум. Можливо і так. А можливо – моє припущення наступне:
У його спогадах є згадка про дві полярні точки правого корінного берега Дніпра, котрі він відвідував – села Віта і Трипілля.
2. Біля обох є урочища «Стінка». В ситуації з Трипіллям це друга після Дівич-гори і залізниці, тераса.
3. Дата картини і двіжа (1845 рік) теж співпадають.
Відтак, теоретично саме біляобухівські «стінки» мали би претендувати на статус образів. Втім, точну відповідь на це питання може дати дуже скурпульозна хронологізація його переміщень. Або інші, чіткіші згадки.
***
ШЕВЧЕНКО І ТРИПІЛЛЯ
Мене ж в цьому відношенні зацікавило інше питання. А саме, його зв’язок з Трипіллям. Для з’ясування питання я переглянув:
1. «Преславне містечко Трипілля» Домотенка і «Трипілля у течії віків» Буренко, прослухав «Музейний подкаст «Трипілля і Шевченко»;
2. «Прогулянка із задоволенням і не без моралі» Шевченка, «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» Кониського.
Ситуація, котра вималювалася чимось схожа на ситуацію з Лукавицею і Обухом – попри те, що населений пункт і персонаж дуже скупо згадуються пару раз в документах 16 ст, починаючи з 19 ст вони стають «Лукавицею з городищем», «козаком, котрий прийшов з-за ріки» і тд. Іншими словами, набувають купи додаткової псевдовартості залежно від фантазії Яблоновського, Клепатського, Руліковського тощо.
***
ЧОМУ ТАК
Згідно з канонічною версією в ситуації з Трипіллям фраза звучить наступним чином:
… Цілий май подорожував Шевченко по Звенигородському та Каневському повітах через Шендерівку, Богуслав, Росаву, Потоки і Трипілля. З Трипілля він з Прехтелями поїхав темним бором понад Дніпром до Києва, спиняючись на попаси біля мальовничого ручая або на широкому лузі біля Дніпра. На попасах, заким пані Прехтель варить каву або лагодить їжу, Шевченко малював або сосну, або березу; на останньому попасі намалював групу сосон і коня, що пасеться.
Зафіксуємо позицію:
1. Їхав звідки – з Трипілля;
2. Їхав куди – у Київ;
3. Їхав кудою – темним бором понад Дніпром;
***
ЩО НЕ ТАК
Ось що пишуть Домотенко і Буренко:
… Нарешті побачила світ праця Олександра Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський» (хроніка його життя), написана 1890 р. Епізод відвідин Шевченком Трипілля в цій книзі описано так: «Цілий май (1845 р.) подорожував Шевченко по Звенигородському та Канівському повітах через Шендерівку, Богуслав, Росаву, Потоки і Трипілля. З Трипілля він з Прехтелями поїхав темним бором (БЕЗРАДИЦЬКОЮ ПУЩЕЮ, капслок мій) понад Дніпром до Києва, спиняючись на попасі біля мальовничого ручая або на широкому лузі біля Дніпра. На попасах, заким пані Прехтель варить каву або лагодить їжу, Шевченко малював або сосну або березу; на останньому попасі групу сосон і коня, що пасеться. В Києві Тарас заквартирував у домі будівничого Беретті..."
Все ніби так, але у канонічному тексті немає про Безрадицьку пущу і це дуже важливо, оскільки
1.В тій же книжці Домотенко пише що її нещадно рубали ще 100 років тому (в середині 18 ст).
2. «Пуща» є означником переважно ЛИСТЯНИХ дерев (зокрема, в Безрадицькій пущі рубали дуби), в тексті – «темний БІР». Бір – це майже виключно або переважно ХВОЙНІ.
3. В спогадах самого Шевченка («Прогулка с удовольствием и не без морали») йдеться про «бір над Дніпром», «Луг біля Дніпра», «Широке плесо Дніпра».
4. Яке Дніпро у Старих Безрадичах? Звичайно, теоретично він міг ним назвати «паводкове русло» під селом, котре в часи повені 1845 року могло справити враження Дніпра, але, це навряд. Ну, хоча би тому, що Дніпро це Дніпро, а повадкове русло - це тимчасово заболочена територія, без "широкого плеса", візуально і географічно.
***
І ОСЬ ЧОМУ
Далі Домотенко просторікує про те, що попри одноразову згадку Шевченко, безумовно, цілеспрямовано їхав через Трипілля і з тієї ж причини затримався у ньому (подивитися на стародавнє місто бла-бала-бла). Буренко доходить до того, що в якості інтересу Шевченка згадує «трипільську культуру» (її відкриють через майже 40 років після смерті Шевченка).
А далі він пише те, що я просто не знайшов у жодному джерелі і що дуже добре доповнює плід художньої видумки - картину «Шевченко на Дівич-горі»:
… Від'їжджаючи з Трипілля, екіпаж біля Дівич-гори переправлявся через розлиту повінню Стугну поромом, до того ж, платно: «казенна» такса за перевіз на цій переправі була встановлена в 1843 році. Проїздили вони Злодіївку (Українку). Серед старих людей ще й досі зберігається переказ про те, що Шевченко по дорозі з Трипілля до Києва зупинявся на перепочинок і в Козині, розмовляв з його жителями. І цілком можливо. Сам Шевченко пише, що їхали вони тоді з тривалими зупинками: жаліючи скотину й будучи небайдужими до красот правобічного Придніпров’я…
Йдемо далі.
1. Де, крім цієї фрази у їх книжках є згадка про те, що дорога йшла через Українку? Реальна і документально зафіксована?
2. Які-такі «старі люди», Домотенко і Буренко писали про Трипілля чи не через 150 років (2-3 покоління) після подорожі? Шо за «дункани маклауди»?
3. Якщо він їхав через Козин то версія з «темний бір над Дніпром» (долина річки там і зараз складається з т.зв. «борових терас» і «заплавних лугів»), то де тут Старі Безрадичі?
***
Відтак, виникає питання чи розуміли вони самі, коли намагалися намалювати маршрут, що їхати повз Безрадичі (умовна Новобобухівська траса) і винищений на сьогодні заплавний ліс («пуща») і через Козин з його «бором і лугами над Дніпром» (Старообухівська траса) ЗОВСІМ не одне і те саме?
Думаю, ні.
***
МОЯ ВЕРСІЯ
Шевченко у Трипіллі (+ на Дівич-горі, в Злодіївці) це черговий різновид міфу, придуманого місцевими ентузастами поруч з «козаком Обухом», «заснуванням Обухова», «судноплавною Кобриною» і купою інших.
Ні, в Трипіллі він, безумовно, був. Але не через красоти, стародавнє місто і "трипільську культуру". А просто транзитом.
І до Києва він їхав за 311-м маршрутом. Щоправда, значно-значно ближче до води.
