Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
AI вже використовується для ілюстрації наукових відкриттів про неандертальців, анімації епохи мезоліту в музеях та створення історичних відео на TikTok. Його навіть застосовували у телевізійному документальному фільмі про Стоунхендж.
Однак існує ряд серйозних проблем, пов’язаних із використанням AI в археології. Це не лише екологічні наслідки чи питання авторських прав (оскільки штучний інтелект навчається на роботах людей), але й ризик масового поширення археологічних фальсифікацій.
Ще до появи штучного інтелекту в археології існувала проблема суб’єктивності у візуалізації минулого.
Археологиня Стефані Мозер проаналізувала 550 реконструкцій людської еволюції, опублікованих у наукових та популярних виданнях. Вона виявила, що зображення були сильно упередженими: чоловіки зображувалися як мисливці та творці мистецтва, тоді як жінки мали виключно пасивні ролі.
Інше дослідження показало, що серед 231 зображення первісних чоловіків жоден не контактував з дітьми, жінками чи літніми людьми, а діти ніколи не зображувалися за корисною роботою.
Це не відображає реального наукового розуміння минулого. Наприклад, генетичне дослідження показало, що жінки відігравали центральну роль у суспільствах залізного віку.
Яскравий приклад спірної реконструкції — Чеддерська людина, знайдена у Великій Британії. На основі аналізу ДНК вона була відтворена з темною шкірою, що суперечило поширеному уявленню про світлошкірих предків сучасних європейців. Це викликало значний резонанс і дискусії.
Хоча такі реконструкції можуть змінюватися з появою нових даних, вони залишають візуальну спадщину, яка складно піддається коригуванню. І якщо такі зображення потрапляють у навчальні бази для AI, то ризик поширення застарілих чи викривлених уявлень лише зростає.
Генеративний штучний інтелект може створювати дуже реалістичні, але абсолютно вигадані археологічні сцени. Це небезпечно, адже у таких зображеннях достовірні елементи можуть бути змішані з повністю вигаданими деталями.
Користувачам буде складно відрізнити науково обґрунтовані деталі від "галюцинацій" AI, що породжує дезінформацію.
Археологи вже давно використовують хитрощі для позначення невизначеності у реконструкціях. Наприклад, художники стратегічно розміщують хмари диму чи затемнені ділянки, щоб уникнути неправдивих деталей. Але AI не розрізняє реальність і вигадку, що робить його використання ще більш ризикованим.
Використання AI також може підсилити псевдоархеологію — теорії, які суперечать науковим даним, але приваблюють широку аудиторію.
Прикладом є серіал "Давній апокаліпсис" на Netflix, де ведучий Грем Хенкок просуває ідею загубленої цивілізації Атлантиди, що мала передові технології. Хоча археологи спростували ці твердження, популярні AI-зображення можуть додатково підтримувати такі міфи.
Фальсифікації стануть ще легшими з розвитком генеративного AI, що ускладнить розрізнення наукових реконструкцій і вигадок.
Попри всі ці ризики, автор статті наголошує, що замість уникати AI, археологи повинні навчитися критично оцінювати його можливості.
Головний висновок: штучний інтелект може бути корисним інструментом, але лише тоді, коли його використання контролюється фахівцями.
