Джерело: phys.org
Стоунхендж — один із найбільших археологічних символів світу, відомий своєю унікальною конструкцією з масивних каменів. Він був побудований у кілька етапів, між 5,000 і 4,200 роками тому, і досі залишається однією з найбільших загадок стародавнього світу. Археологи припускають, що цей пам'ятник був пов'язаний із ритуалами поклоніння сонцю, місяцю або навіть служив місцем для вшанування померлих.
Вівтарний камінь, хоч і названий так архітектором Ініго Джонсом ще в 1620 році, є однією з найзагадковіших складових Стоунхенджа. Лежачи пласким у центрі пам'ятника, цей камінь відрізняється своєю величезною масою і особливим хімічним складом. Його склад значно відрізняється від інших каменів Стоунхенджа, відомих як "сині камені", що робить його походження ще більш загадковим.
Попередні дослідження припускали, що вівтарний камінь походив з Уельсу, однак це твердження залишалося неперевіреним протягом десятиліть. Починаючи з 2000-х років, вчені з різних країн почали аналізувати зразки фрагментів каменю, зібрані раніше, і застосовували нові методи аналізу для точнішого визначення його походження. Зрештою, аналіз хімічних елементів і мінералів, а також порівняння з іншими зразками з різних регіонів призвели до вражаючого висновку: камінь походить з так званого Оркадійського басейну на північному сході Шотландії.
Цей результат став справжнім проривом у вивченні Стоунхенджа, адже він відкриває нові питання про те, як люди неоліту могли транспортувати такі величезні камені на таку велику відстань. Ліси, гори та річки створювали чимало фізичних перешкод для перевезення таких великих об'єктів суходолом. Не менш складним був би й морський шлях. Тим не менш, ця подорож стала найдовшою, задокументованою науковцями, серед усіх каменів, які використовувалися в неолітичних пам'ятках.
Вчені зазначають, що, хоча ми поки що не знаємо, як саме цей камінь був доставлений до Стоунхенджа і з якою метою, нові дані допомагають зрозуміти складність та дальність зв'язків між неолітичними громадами Британії. Це відкриття відкриває нові горизонти для подальших досліджень культури, технологій та мобільності давніх народів.
Хоча робота на цьому не зупиняється — команда дослідників продовжує вивчати можливі шляхи транспортування каменю та ще точніше визначити його походження — вже зараз зрозуміло, що ця знахідка значно розширює наші уявлення про можливості та культурні зв'язки мешканців неолітичної Британії.
