… Він мав хист до музики, гарно співав і грав на гармонії. Маленького Андрія часом брав з собою на гуляння, особливо весільні, а коли той підріс — співали разом. Це був зворушливий дует. Від Василя (брата, прим. авт.) ж Андрій навчився грати на гармонії ще зовсім малюком, що дивувало й захоплювало обухівців.
Ганна Юхимівна (дружина брата Сергія, прим. авт.) згадує:
«Як я виходила заміж за Сергія у 1924 році, то на нашому весіллі, як тепер бачу, грав на гармошці Андрій разом з іншими музиками. Це йому тоді ще й дванадцяти років не було, і вигляд мав зовсім малого хлоп’яти. Бачила, як він грав, коли було йому всього шість-сім років. Бувало, в суботу ввечері чи у святкові дні, літньої пори, він виходив з гармошкою на пригорбок до воріт, а хата їхня стояла в глибині двору, сідав на землю і тихенько награвав.
Підходили хлопці і дорослі, музика звучала голосніше. Хтось з хати виносив табуретку і маленького стільчика, щоб не звисали ноги. Усаджували його і просили заграти те чи інше, найчастіше замовляли вальс «На сопках Маньчжурії». Цей вальс звучав жалісливо і користувався тоді великою популярністю.
С. Воскрекасенко:
«Крім того, що поет чудово співав, він ще й грав на гармошці, не на трирядці, а на простій російській гармошці. А часом, бувало, пускався і в танець. Танцював у суто народному стилі... з домішкою комедійних циганських колінець. Не позбавлений доброго національного гумору, у відповідь на щире здивування присутніх Малишко жартома говорив про себе: «Самородок!»
А трохи згодом розповідав товаришам, не спадаючи з жартівливого тону, як і де він пройшов оту школу українського вертепу.
Там же таки, на своїй рідній Обухівщині, ще будучи підлітком, майбутній поет заприятелював з місцевими музиками, плекаючи надію стати гармоністом. Допитливого і кмітливого, його охоче брали з собою парубки, які грали на весіллях в Обухові та у навколишніх селах. Спочатку хлопчисько опанував мистецтво бубнаря. Не втрачаючи слушної нагоди, він рипав на гармошці «Отвори-затвори, отвори-затвори». А там «прорізались» полька-кокетка, трепак, гопак, метелиця. І цього репертуару вже було цілком досить для того, щоб музика міг підміняти на якусь годину основного гармоніста.
Отож на весіллях добра пам’ять Малишка вбирала пісні, приповідки, приспівки. А циганський акцент у танцях здобув на відвідинах циган — цих одвічних блукачів по білому світу, які нерідко ставали таборами у його придніпровському селі».
Було ще одне потужне джерело, що вливалося живодайним струмком в душу хлопця і піднімало його до висот поетичної творчості — материна пісня і материнська любов. Івга Остапівна, хоч була неписьменна, але увібравши в себе багатство народної мудрості і добра, уміла передати це своїм дітям.
«Бачу я свою матір, — згадував Андрій Малишко, — Ївгу Базилиху, її сині задумані очі, переповнені розумом. Сидячи ввечері над прядкою, вона співала тихо й протяжно. І ці пісні врізались в мою пам’ять на все життя.
...А ще співала мати про журавку, що лишилася з малими дітьми, про вдовину ниву, що лишилася не ораною й не засіяною, і про «чаєчку небогу при битій дорозі», про зелений явір, що у воду похилився. І в цьому широкому пісенному морі, в тих картинах народного життя — героїчних та сумних, як сльоза, гарячих та буйних, як вогонь пастухової ватри, — билось, оживало, тремтіло й раділо моє маленьке дитяче серце. Той незабутній вогонь батьківської хати, де вперше я почув думи великого кобзаря, материнська пісня, ласкава й сувора, — вигодували й випестили мене, дали мені душевний гарт, силу і радість на все моє життя».
***
Трохи зауваженого:
1. Брат навчив грати на гармоні, самотужки освоїв бубон.
2. Людина, котра грала на бубні – бубнар (я думав «бубніст»).
3. Шарив за вальс «На сопках Маньчжурії» (і зараз впізнавана мелодія).
4. Спілкувався з циганами. Це цікаво, оскільки ця сторінка історії Обухова так і не досліджена. Хоча є дані про осілі родини в 19 ст., ну і масовий розстріл в 1942 на Забарі.
5. Мати теж співала. Відтак, попри особливості тодішнього життя довкола було трохи музики – дома, у кобзарів, на весіллях тощо. Вона формувала слух, ритм, образність – все, що необхідно поету. І хто зна, чи не вона стала непомітним трампліном в поезію. Тим більше, що Малишко відомий саме пісенним спадком.
