Джерело: phys.org
Скіфо-сибірський археологічний горизонт виник у першому тисячолітті до н.е. і простягався від Алтайських гір до Чорного моря. Скіфи були мобільними кочівниками-вершниками, які мандрували Євразійським степом за доби залізного віку. У цей період з'явилися великі поховальні кургани, споруджені для осіб із високим статусом.
Ці монументальні могили містили багате вбрання жінок та чоловіків, золоті прикраси, зброю та принесених у жертву тварин. Натомість інших людей ховали у значно менших і простіших курганах із незначною кількістю інвентарю або взагалі без нього. Такі відмінності вказують на появу могутньої еліти серед населення залізного віку.
Однак залишалося питання: як саме підтримувався та передавався статус еліти? Чи здобувалася влада завдяки особистим досягненням, чи вона успадковувалася?
У дослідженні проаналізовано ДНК 85 осіб залізного віку, серед яких 38 представників еліти та 47 осіб нижчого статусу з усієї Центральної Євразії. Дослідження включає 46 заново секвенованих геномів, а також перші генетичні дані знаменитої скіфської сакської «Золотої людини» з археологічної пам'ятки Іссик у Казахстані.
Розкопки царського поховального комплексу Іссик у Казахстані (50 км на схід від Алмати) виявили поховання «Золотої людини», що датується 400–300 роками до н.е.
Особу поховали в дерев’яній камері, яка містила понад 4 000 золотих прикрас, зброю, вишитий золотом головний убір та срібну чашу з невідомим письмом.
Генетичні дані «Золотої людини» вперше відкривають ДНК-портрет цієї постаті. Результати визначають його місце в межах генетичного розмаїття сакських племен, а також вказують на те, що ця особа з більшою ймовірністю була чоловіком, ніж жінкою.
Порівнявши давні геноми людей з елітних і неелітних поховань, міжнародна команда дослідників виявила докази близьких родинних зв'язків, які об'єднували представників еліти з кількох різних цвинтарів на відстані понад 100 кілометрів, а також ознаки шлюбів між родичами.
Ці результати вказують на те, що статус еліти підтримувався в межах взаємопов'язаних сімейних ліній, які формували політичну владу по всьому степу.
«Ми не очікували побачити, що соціальний статус передавався з покоління в покоління. Проте стало очевидно, що люди з високим статусом мали більше родинних зв’язків між собою — навіть коли були поховані на різних археологічних пам’ятках, — ніж із людьми нижчого статусу, які лежали поруч із елітою на тих самих цвинтарях», — зазначає Айнаш Чільдебаєва, наукова співробітниця Інституту еволюційної антропорії Макса Планка.
Дослідники не знайшли доказів того, що статус еліти був пов’язаний виключно з чоловічою чи жіночою лінією розселення. Це свідчить про те, що соціальна організація скіфської еліти була складною і не базувалася суто на гендері.
Дослідження також проливає світло на роль знатних жінок у скіфському суспільстві.
«Майже половина представників еліти в нашому наборі даних були жінками. Це вказує на те, що жінки мали високий соціальний статус у скіфському суспільстві залізного віку», — говорить дослідниця Айшин Галічі.
Наявність знатних жінок у багато оздоблених могилах разом із геномними доказами доводить, що статус, влада та спорідненість були тісно переплетені. Політична влада організовувалася через розгалужені мережі елітних сімей.
Лейла Джансугурова з Інституту генетики та фізіології в Алмати пояснює культурне значення дослідження:
«Скіфи та саки — це назви кочових племен ранньої залізної доби, які населяли регіон від Дунаю до Алтаю. Давні греки називали їх "скіфами", а перські та індійські джерела — "саками". Скіфи частіше стосуються західних племен (Причорномор'я), а саки — східних (Центральна Азія, Алтай).
Усі ці племена об'єднував скіфо-сакський звіриний стиль у мистецтві, військова майстерність та кочове скотарство.
Вони не мали писемності, але залишили поховальні кургани. Найяскравішим прикладом є "Золота людина" з Іссикського кургану, яка стала національним символом Казахстану.
Цінність цього дослідження полягає в тому, що представники скіфо-сакської еліти (зокрема "Золота людина", Урджарська принцеса, Шиліктинська "Золота людина") вивчалися паралельно з людьми нижчого статусу, знайденими на тих самих локаціях. Це дозволило визначити специфіку шлюбних відносин еліти та виявити споріднені некрополі».
Поєднуючи археологічні, антропологічні та геномні дані, дослідження доводить, що скіфське елітне суспільство трималося на сімейних зв'язках, які виходили далеко за межі окремих поховань та регіонів.
