"Гранд-історія" і "брендинг території" Обухівського району: з чого починати

Джерело: Моя Київщина

Очевидно, що жодного зиску, крім, номінально символічного йому це не дало. Натомість поставило низку нових питань. Зокрема – в чому полягає (і чи є) регіональна ідентичність і усвідомлення територією своїх інтересів?

Відповідь на перше питання варто шукати в минулому, другого – в сучасному. Але, зараз можна з повною впевненістю сказати що ні, немає. Ні ідентичності, ні інтересів. Більше того, немає ЗВ’ЯЗНОСТІ як такої. Навіть медійної. Іншими словами, жителям Обухова здебільшого не цікаво, що відбувається в Кагарлику чи Миронівці. І навпаки.

ТРОХИ СПІЛЬНОГО

Втім, не все так погано. Попри відсутність інтересу деякі кластери все-таки виділити можна. Це, в першу чергу, ГЕОГРАФІЧНІ, оскільки сучасний Обухівський район це 80% залісненого КИЇВСЬКОГО ПЛАТО (без Канева) + плавний перехід в лісостепову зону.

По-друге, сучасний Обухівський район це СХІДНЕ ПОРОССЯ. Не Верхнє (Обухів), Середнє (Кагарлик) і Нижнє (Богуслав). А саме – Східне (Західне – Білоцерківський район).
Ну, і по-третє, його можна поділити на міні-кластери:

• Ходосівка-Васильків
• Обухів-Українка
• Кагарлик-Ржищів
• Миронівка-Богуслав.

Головна проблема, як було зауважено вище, це відсутність зв’язності. Ні, дороги є, і дістатися з однієї точки до іншої можна швидше ніж будь-коли. Втім, виникає питання – ДЛЯ ЧОГО?

ТРОХИ ІСТОРІЇ

• За «бронзи» і «заліза» ця територія була контактною, оскільки приваблювала з одного боку мешканців «залісся» (на північ від Стугни), з іншого – кочовиків з півдня, принаймні, частину.
• За Русі ця територія перманентно колонізувалася жителями «Київського трикутника», фізичним проявом чого стала так звана «Пороська оборонна лінія».
• Пізніше, майже до 18 століття вона була «прохідним двором» для всіх зайд із заходу, сходу, півдня.
• У 19 ст, приміром, органічною з’єднувальною ланкою між містечками і довколишніми селами сучасного Обухівського району були шлюби. Між самими містечками – ярмарки.
• У 20 ст – індустріалізація і такий-сякий дрейф робочої сили на заводи, котрі з’являлися у райцентрах. Втім, враховуючи величезний київський пилолос, масштабними ці міграції не були.

Відтак, на вході в сьогодення ми маємо чітко окреслену адміністративну, географічну та історичну територію, котра одним боком притискається до Дніпра, а другим – в розорані колись степи.

Як з’єднати ці, дуже схожі і водночас такі різні намистини на одній нитці? Знову-таки, не номінально, а на рівні ідентифікації?

На мою думку, їх небагато. Але, вони є.

ПІДСТАВИ ТОЖСАМОСТІ

• ПЕРША – МЕДІЙНА. Прикладів мало, але вони є. «Хроніки Обухова», котрі з початку війни розширили свої географічні інтереси до Обухівського району, в цілому. В планах – Північне Поросся (вся Південна Київщина) як кластер.
  Група «Культурний спадок Обухівського району», котра дуже добре зшиває різні його частини і тим самим формує відчуття спільної правобережної наддніпрянської ойкумени.
• ДРУГА - ТУРИСТИЧНА – магістральним елементом, котрий котрий вишиває узор на тілі території є дороги, котрі в свою чергу перетікають в …
  … ТРЕТЯ - ІСТОРИЧНА – локації. Практично скрізь лишилися церкви, залишки (або місця) городищ тощо. Фабула є, канву, за бажання, вивести можна.
• ЧЕТВЕРТА - ЕКОНОМІЧНА – це крафт. Дрібні виробництва, на котрі можна подивитися, скуштувати, придбати в офлайні, або – через інтернет. Сироварні, пасіки, винокурні. Молочку, мед, бухічку. В Ходосівці і Миронівці – з Обухова і Богуслава. І навпаки.
• Їх СУМА – дороги (і довколишні ландшафти) + історія + їжа = той самий «гранд-наратив» - «велика історія» території, котрій є що показати, розказати і з’їсти.
  Відтак, на виході ми маємо територію, котру можна ПОБАЧИТИ, ПОЧУТИ І ВІДЧУТИ. Її ОБРАЗ, ІСТОРІЮ І СМАК.

Це і є брендинг території, точніше, його елементи. Те, що робить її спочатку ВПІЗНАВАНОЮ, потім – ЦІКАВОЮ, і насамкінець – ЗАТРЕБУВАНОЮ.

Для ВНУТРІШНЬОГО споживача і ЗОВНІШНЬОГО ІНВЕСТОРА.