Це обухівські міфи, сформовані, як не парадоксально, самими дослідниками.
Один з них це досить опуклий, але практично не проговорений корпус переказів про панів Бердяєвих.
Як і частина інших він багатоукладний, а відтак, містить кілька ліній:
1. Палац (замок).
2. Парк (сад).
3. Церква (і крипта).
4. брати Бердяєві - обухівці.
5. Сергій Бердяєв - український патріот.
Сьогоднішній допис присвячений пункту 4, втім, попередньо уточню всі інші.
Отже, звідки уявлення про маєток Бердяєвих як про щось архітектурно масштабне, оточене рослинним декором і тд?
Відповідаю.
З Домотенка, котрий взяв це зі спогадів Панченка, а той зі згадок кількох людей, котрі, в свою чергу, повторили бачене в глибокому дитинстві або почуте від старших родичів.
Все добре, але є 1 але. І це навіть не багаторазова передача інформації, що само собою не може сприяти її валідності.
Головне тут інше. Панченко записував про маєток Горчакових, а не Бердяєвих.
Бердяєві продали його Горчаковим у 1876 році. Навряд чи в 1990-х хтось пам'ятав як він виглядав.
Коротко:
1. ПАЛАЦ (ЗАМОК). Ми не знаємо, на що архітектурно був схожий маєток Бердяєвих. Палац? Ні, вони були досить (чи дуже) бідні. Замок? Теж, це була дача, яку дуже любив їх батько, а не захисна споруда.
2. ПАРК. На карто-фрагментах маєтку є ліс, пасіка і тд. Про сад згадує Микола Бердяєв. Про парк - ніхто. Відтак, станом на зараз вираз "Бердяєвський парк" це оксюморон. У Горчакових він вже міг бути. З іншого боку, якшо відкинути софістику, то яка між ними різниця? Парк це декоративні рослини, а сад - вжиткові?
3. ЦЕРКВА. Хороша, кам'яна, стояла в Центрі. Згідно з переказом її зруйнували в 1936, хоча, йдеться лише про десакралізацію - зняли мідні, потрібні військ. промисловості, купола.
Я чув версії про те, що сам корпус церкви ще якийсь час стояв. Згодом його розібрали, з частини побудували пристань у Трипіллі (?) і тд. Відтак, доля церкви це сюжет 1. Він неоднорідний.
Сюжет №2 це записаний Панченком переказ про захоронення в церкві, ймовірно (тре перевіряти) діда Бердяєвих, засновника маєтку. Крім нього у крипті була дитина і дві шаблі. Ше наче на якісь свята її відкривали аби він теж послухав службу.
Згідно з суч. версією зруйнували церкву комуністи. Але, при цьому, прізвища руйнівників суцільно місцеві.
4. СІРЬОЖА БЕРДЯЄВ - УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТ. І знову ніт. Він був "человеком руссской культуры", ніколи не заїкався про Незалежність України, хоча тоді цей тренд вже стрімко розвивався. Втім, він знав українську мову і навіть писав нею (є версія, що до 25% своїх творів).
І якшо старший, Коля, в сучасних умовах, щось на кшталт правого консерватора, то Сірьожа - лівого ліберала, котрий тянув за пригноблені меншини того часу. Українців, євреїв, робітників. Зараз таких називають "хорошими русскими".
5. Ну і останнє. БРАТИ БЕРДЯЄВИ - ОБУХІВЦІ.
І знову - ніт.
Згідно зі всіма даними вони обидва народилися у Києві.
Обидва бували на дачі в Обухові. Втім, якщо Сергій довше, то Микола - зовсім мало, позаяк маєток продали коли він був ще зовсім дрібним (2 чи 4 роки).
Хрещені у Києві:
Сергій у церкві Святого Георгія (зруйнована),
Микола - легендарному Спасі на Берестові.
Такі от пироги з панами.
Відтак, стає зрозумілим, хто і коли сформував "тіло" легенди про хороших панів Бердяєвих, вихованих і майже не представників колоніальної окупаційної адміністрації. І коли.
Це дядьки-краєзнавці в +- 90-х роках 20 ст.
Але, не тому, що хотіли як гірше. Просто наявні джерела інформації тоді були занадто куцими для ширшої обсервації питання.
Помилка це не завжди вина.
І не тотожно їй.
