Його можна досліджувати і треба шукати. Я роблю це в документах, назвах і на місцевості. Хтось обирає інший шлях і шукає раритетні артефакти. Такі, приміром, як рушник. Сума подібних ініціатив крок за кроком формує новий контур культурного кода Обухова.
Погано лише те, що попри все, кількість тих, хто досліджує і шукає значно менша за тих, хто йде легшим шляхом некритичної фантазії. В цьому відношенні мені подумалося, що підхід тов. Ольга Стахів до питань технологічного, функціонального і контекстуально відтворення "обухівського шитого рушника" (І.ГОнчар) містить всі необхідні у такому випадку методологічні наукові складові.
***
Трошки гнітить відсутність подібної ініціативи і експертизи в області кераміки, особливо на фоні прориву в цій області у сусідів із Василькова (тов. Liudmyla Shkulkova і її музей, безумовно, регіональний феномен).
Натомість ми маємо обмежену кількість дореволюційного матеріалу, котрий слабо, а подекуди і неправильно атрибутований і майже не піддається узагальненню і інтерпретації. І ще слабший профіль пізнішої обухівської металокераміки, котра навіть не сохла поруч із легендарною васильківською майолікою.Просто подумалося.
***
Що стосується рушника, його треба масштабувати на вишиванках, в татухах і на парканах, оскільки станом на зараз це практично домінуючий візуальний образ Обухова, його неформальний бренд.
