КАНВА
1. Попри алюзії сучасного хлопоманства гончарство того часу не мед. Це дуже важке і малорентабельне ремесло, у виборі котрого лежить відсутність можливостей і тиск обставин.
2. Зокрема, на думку автора «гончарі живуть бідніше за землеробів. Вони багато працюють, але, якщо хтось і заробляє на їх виробах то це скупщики».
3. Проблем купа, але вибір гончарства він пов’язує не так з традицією (батько і дід гончарували) як відсутністю землі. І лише за умови що її більше 2 десятин гончарство стає додатковим, а не головним промислом.
4. Наступні проблеми, на його думку, не просто негативно впливають на гончарство губернії, але і поступово знищують його:
- Вичерпування хороших глин на місці;
- Дороговизна їх логістики з деінде;
- Ціна на дрова, свинець;
- Витіснення чугунними виробами;
- Перекупщики, котрі забирали до 50% ціни за виріб.
Іншими словами, суть гончарства того часу досить вичерпно подана у фразі «дорогий матеріал – дешевий виріб».
Окрему увагу він приділяє важкій і небезпечній роботі у «шахтах» з видобутку глини; невмінні більшості гончарів працювати з глазуррю, в котрій містився небезпечний свинець і нереальній сирості у хаті з причини паралельного проживання у ній глини.
***
ОБУХІВ
Що стосується Обухова, ситуація наступна.
1. На початку тексту він наводить таблицю, назвемо її Таблиця 1, де подає трохи інфи за нас.
Згідно з анкетними даними його дослідження в Обухові:
- Кількість дворів – 615
- Зайнятих гончарством – 11
Натомість, за іншими даними дослідження
- Кількість дворів – 1619
- Зайняті гончарством – 20
Друга цифра мені здається логічнішою, оскільки на початку 20 століття в Обухові жило біля 8000 чоловік. 1500 дворів більш відповідають цій цифрі. Хоча, хто зна. Якщо у дворі товклися три покоління то може бути і 600.
Менше з тим, за його словами в Обухові також сильно розвинуте чоботарство.
***
ВИРОБИ
Що стосується гончарки в цілому посуд у Київській губернії ділиться на
1. Простий (без глазурі)
2. Глазурований
3. Глазурований і розфарбований
В Обухові, пише він, виробляється полив’яний нерозмальований і «розмальований» посуд. Це цікаво, бо коли Данченко писала у 1969 свою «Кераміку Наддніпрянщини», вона розповідала про те, що ж саме малювали обухівські гончарі. Але вже тоді (!) вказувала, що «розмальованого посуду майже не збереглося».
Власне, Іонов теж пише, що в Обухові є хороші гончарі, але з «усвідомленим використанням глазурі» вони не знайомі. Йдеться про правильне змішування і пропорційне використання свинця. Цю прогалину він пов’язує із родинним, а не професійним навчанням гончарів. Типу дід не шарив, батя не шарив, ну і я.
***
ГОРНИ
З цікавого: в Обухові горни для випалу складені із «дикого каменю». Черінь, клобук і весь агрегат, в цілому. У моїй папочці з фотами 1911 року, де мінімум половина Обухів-Трипілля є тіп (чи навіть два) біля САМЕ такого горна. Не буду стверджувати, що це Обухів, але для зразка агрегата, здається, норм.
***
«ПЕЧЕРИ»
Йдемо далі. Найцікавіша (для мене) у цій праці частина, де він описує добування глин методом «горизонтальних шахт» - так званих «печер» у Дибинцях і не лише.
Нагадаю, що це слово не чуже для Обухова. Як мінімум, два місця в ньому позначені наявністю цих самих «печер». Це район гаражів під Козаровим шпилем і гора Городок на Автостанції. Легенди про першу вказують на опришків Зеленого, гіпотези про другу – церковні льохи 19 ст і порохові етк. нички у ретраншенменті 18 ст.
Втім, в обох випадках є одна дуже цікава спільна деталь. І ТАМ, ТАМ в 19 столітті були ЦЕГЛЯНІ ЗАВОДИ. Відтак, «печери», а саме цей термін був в побуті тоді і дожив до нас – це ці самі штольні, де більші, де менші. Засипані зараз, але менш містичні, ніж у самих легендах. Картинку видобутку і скріни з карти 1837 року ви можете бачити у додатках.
***
ГЛИНЯНИЙ ЯР
Де ж в Обухові добували глину місцеві гончарі? Відповіді на це питання автор присвячує ціле речення, котре, втім, не відповідає на саме питання:
… В Обухові глина добувається за півверсти від містечка на «дні глибокого яру», глей у себе на городах. Для роботи біла глина наполовину змішується з глеєм. Кожен гончар запасається глиною сам…
Данченко у 1969 пише про «глибокі шахти під Пединою і Поповою горою». Це звужує пошуки, але це не «півверсти» і де там глибокий яр? Можливо, йдеться про глинище під Вовчою горою? І далеко, і яр, і глина? Так чи інакше це питання лишається відкритим.
***
БІЗНЕС
Насамкінець він подає цифри витрат-прибутків обухівських гончарів, назвемо це Таблицею 2.
1. Число душ, зайнятих в Обухові гончарством – 50
2. Число випалюваних горнів в рік – 600
3. Кількість випущеного простого посуду – пропуск
4. Кількість глазурованого – 360 000 (!)
5. Валовий прибуток від глазурованого посуду – 15 000
6. Витрати на матеріали - 6000
7. Чистий прибуток – 9000.
Це шось забагато, майже 20 виробів на день. Але, хто зна, хто зна.
Ще є про дороговизну дрів і кредити для гончарів, але воно нудне.
***
20 СТ.
По суті ж, якщо продовжити його текст спостереженнями з Данченко, можна зробити висновок, що кінець 19 – поч. 20 століття обухівські гончарі пережили.
1. До ВВВ у місцевому колгоспі був керамічний цех.
2. В 1944 був організований керамічний цех промкомбінату.
3. В 1951 році його ліквідували.
4. Ще кілька років можна було гончарувати на основі патенту, але в 1959 році і це заборонили.
5. Згодом, як я розумію, всіх хто лишився загнали на Обухівську металкераміку, але то інша історія.
Так шо, не святі горшки ліпили.
