Власне, йдеться про фактор т.зв. "піщаних дюн" - візуально невидимих, геологічно присутніх.
ДО ПРИКЛАДУ:
1. Урочище Піщане в Обухові (і в Таценках).
2. Власне, низка дюн, на котрих стоять Таценки, Українка. Одну з них розмили настільки, що зараз там (в Українці) - будинок культури. Що там БК - Трипільська ТЕС, судячи з усього, +- теж.
3. Є версія, що на піщаній дюні серед заболоченого гирла Кобрини був хутір Лукавиця (інакше пояснити умови його існування там майже неможливо).
4. "Островами" називали дюни мешканці Обухова, Безрадич, Підгірець і тд в Гощові, де залиті паводком навесні згодом вони перетворювалися на чудові сінокоси.
5. Величезна піщана дюна ("острів") тягнеться майже від Києва до Обухова. Ми бачимо її у вигляді сосонового лісу по обох трасам на столицю.
6. Для того щоб побачити (заселфити абощо) ще живу дюну варто зайти в Обухівське лісництво і рухатися в бік так званого "Нещерівського озера" (ур. Триджерелівка). Біля нього є відкритий профіль дюн, мальовничий і живописний.
НУ І ОСТАННЄ
Можливо, саме на дюні стояла перша, зафіксована в Обухові Воскресенська церква (1618 рік).
Чому так?
1. Є згадки про те, що вона була на "горбочку", котрий після її остаточної деактивації зруйнували.
2. У своїх спогадах про цю територію Панченко пише про "засмічений піщаний вигін" (Базарна площа).
Що стосується самої церкви, документ звучить так:
... ЦЕРКВА ОБУХІВСЬКА
Збудована з дерева. Зверху оббита драницями. Закладена на честь Воскресіння. До тієї церкви двері на клямках. У дверей ретязь зі скобами й колодкою. При тій церкві дзвінниця, збудована з дерева. Оббита драницями. На ній є два дзвони. Та церква зі всім церковним приладдям, яке тутешні піддані надали, є в завідуванні священика на ім’я Нестор. Той піп ніякого фундушу, ані ґрунтів, наданих на церкву, не має. Тільки що заробить, з того живе...
ПС. Ви теж помітили, що церква була скромною і батюшка теж?
Але, то вже інша історія.
***
Малюнок RomanDubina демонструє як могла виглядіти територія суч. Центру ммм, наприкінці 16 ст (уявимо, що церкви тоді ще не було): білосніжні паруси хаток серед "зеленого моря" долини Кобрини. І "острівець духовної надії" (сарказм) для майбутньої церкви над ними.
