Поговорили з обухівськими гончарами про глину, котів і війну

Втім, різниця між дослідником і пропагандистом в тому, що перший мислить на рівні гіпотез, а другий - аксіом.

Відтак, я відступив крок назад від своїх рефлексій над обухівською айдентикою (гончарство - її частина) і зафіксував кілька положень.

В чому, власне, проблема?

1. Гончарі були? Були
2. Є зараз практикуючі, чиї діди теж ліпили? Ні.

Це значить, що традиція перервана.

1. Є статистично значима кількість виробів, котрі дозволяє визначити характерні для Обухова атрибутивні ознаки? Ні.

Це значить, що станом на зараз чітко відрізнити де "обухів", а не васильківсько-дибинецькі впливи ми не можемо.

1. Є хоч один живий горн для випалу або хоча би зображення, котре вказувало би на автономність місцевої традиції? Ні.
2. Є літературка, як каже Семесюк, про обухівське гончарство? Ні. Лише куці згадки, 1 стаття + недавно надибав про використання "дикого каменю" в черенях обухівських горнів.

І так далі.

Відтак, питання про існування властиво окремішнього обухівського гончарства підстрибнуло і зависло в повітрі.

В ЧОМУ Я ВПЕВНЕНИЙ. Гончарі були, гончарство процвітало.

ЩО ВИМАГАЄ УТОЧНЕННЯ. Була це автономна чи похідна від магістральних в нашому регіоні васильківсько-дибинецьких, традиція.

Питання є, а значить відповіді десь теж.