В більшості своїй їм важко зрозуміти, що людство є продуктом не якоїсь там «премордіальної традиції», а цілком очевидного бажання жити комфортно.
Саме тому я вважаю праці з ландшафтознавства в 100 раз кориснішими за всі «Велесові книги» разом взяті. Саме тому зараз рефлексую над М. А. Сагайдак «К истории хозяйственного освоения киевской территории в конце I — начале II тысячелетия».
***
СПОЙЛЕР:
1. Ріст населення пропорційно впливає на оточуюче середовище. В першу чергу на масштаби використання «підсічного господарства» з його випалюванням лісів;
2. Ні, дуби і тд не були аж настільки «священними». Саме тому на території Києва і біля нього вже до 12 століття їх просто вирубали.
3. Ні, випалювання лісів не дуже продуктивний метод, позаяк вогонь знищує частину біоти грунтів.
Більшість його тексту про Київ. Його фабула така, що як тільки почався політичний двіж всіх цих Володимирів-Ярославів вирубувалося все по Либідь включно позаяк будівництво і розвиток вимагали деревини. Ну а шо не вирубувалося, те випалювалося, бо сіяти десь треба було теж.
***
ЗА СТУГНОЮ
Що стосується наших теренів, в тексті є кілька цікавих зауважень.
1. З півдня в Київ вклинюється Трипільський лісостеповий масив (зараз це Обухівський і Васильківський райони). По суті, це територія на південь від Стугни, але, максимум по Кагарлик, далі степ.
2. Геологічно вона лесова знизу, слабогумусна – зверху, сильно ерозована .
3. Це типовий лісостеповий пейзаж з дубравами, що чергуються з ділянками степу.
4. В дубравах росли дуб, бук, вяз, граб, берест, береза, ліщина.
5. Ну і ще одна згадка – бір між Трипіллям і Києвом.
З цікавого, він спростовує гіпотезу про те, що у лісостепу було досить відкритих ділянок і тому палити ліс не було потреби. На його думку залізні рала і клапті степу не рятували дерева. Хоча вже від себе зауважу, що можливо ці процеси були дещо повільнішими ніж на поліссі вже за Стугною?
***
ОБУХІВ
Так чи інакше, якщо розвернути цю картинку на прикладі Обухова матимемо наступні тези:
1. Колись я вважав, що в долині Обухова не було серйозної археології тому, що … . Зараз, коли я краще розумію процеси освоєння території залежно від її ландшафту стає очевидним, що за незначними винятками лізти в ці, як пише Сагайдак «дєбрі» (заболочені і зарослі ожинами і тд низини) ніхто не хотів століття до 20.
2. Тому карта поселень часів Київської Русі (і всього першого тисячоліття до неї) це переважно надзаплавні миси НАД долиною Кобрини або нижчі тераси теж над нею. Так чи інакше в обох випадках це
- поселення біля джерел-приток Кобрини,
- близькі до відкритих рівнинних ділянок без лісу. Такими були селища на Полянському, Гайдамацькій, Миру, Академічній і тд.
Реальний фен-шуй поселень передбачав доступ до
- контрольованої (не паводкової) води;
- землі для господарства;
- і «дєбрей» для шухера.
3. Що стосується дубрав Обухівщини, в межах зрозумілої мені географії їх останнім форпостом була реліктова «Безрадицька пуща», вирубана в досить короткі терміни в 18 ст. місцевими і трипільськими жителями.
В частині хвойних це той самий бір між Трипіллям і Києвом, про котрий згадував у 19 столітті Т. Шевченко.
***
20 СТОЛІТТЯ
Здається, нічого з того всього не дожило до нашого часу, позаяк останні дуби в Обухові були порубані на початку 20 століття. Ті кілька екземплярів, шо є до цих пір, це максимум років 200, залишки угідь Бердяєвих і Горчакових у важкодоступній околиці.
По суті ж сучасні і вязи, і граби, і дуби, і сосни в Обухові і від Обухова до Києва – насаджені в радянський час з антиерозійною метою.
***
Тому вірити в «екологічну свідомість предків» можна. Але чи варто обманювати себе?
