«КОСОВИЦЯ НАД СТУГНОЮ»
… «Наш луг був над самою Стугною, — згадує сестра Галина, — трохи вище від мосту, що стоїть на ній по асфальтовій трасі Київ — Дніпропетровськ, за три кілометри від Обухова. Завжди виїздили туди раненько, щоб застати траву росяною, так легше косити. Сонце тільки одривається від землі, батько з Сергієм уже проходять половину першої ручки, що проляже аж до берега Стугни.
Ми з Андрійком сидимо на возі, доки трохи спаде роса й пригріє сонечко, а тоді йдемо збирати дров для багаття. Потім хтось порається біля таганка — варить сніданок, а ми купаємося у ріці. Вона хоч і обросла травою, а часом і кущами лози, але не багниста, вода прозора, аж дно видно. Після сніданку коси знову дзвінко шелестять у траві, покоси рівними стрічками виблискують на сонці.
Надходить обідня пора, косарі кладуть коси, беруть бродака, йдуть до озера ловити линців, щучок, окунців — буде юшка на обід. Після обіду батько клепає коси, їх лункий відляск перегукується з дзвоном перепелів».
Гарні це були дні для дітей. Дорослим, звичайно, важка праця, але не позбавлена приємності. Отож не дивно, що Малишко часто згадує Стугну у своїх віршах. І завжди з любов’ю і трохи з жалем, хоч ні розкошів, ні пестощів дитячих там не зазнав.
Тут Стугни плин малює вічну карту,
Де батько, й дід, і дядько мій косив...
Тут в’ється Стугна, пахнуть медуниці,
Де я колись ходив, замурзаний малюк,
Де розписні, як сон, загонисті синиці
Клювали чорний хліб з моїх дитячих рук.
***
Серед зауваженого:
1. Пішки від хати Малишків до вказаного місця норм тупати. Якщо я правильно зрозумів місце це чи не 10 км в один бік.
2. Якщо я правильно зрозумів місце це біля так званої Задави – корчми 19 на перетині Старої і Нової Обухівських трас.
3. Якщо це так, дивно, що в якості маркера території вона вказує не на неї, а значно пізніший асфальт і міст. А може і закономірно (хто зна де була та корчма, а міст знають всі).
4. «Таганок» – не такий вже і архаїзм, а от «бродак» (ймовірно, різновид верші) – так. Ми ловили таким щупаків, раків і карасів на Козинці. Одним із синонімів «бродака» могла бути «кубара» 18 ст. Та, від якої пішла Кобринка.
5. Лини, щуки, окуні – жили у Стугні, а перепели в лугах довкола неї.
***
«ОРАНКА В БУРТАХ»
«Не так уже й багато, але доводилось йому працювати по господарству, — розповідає сестра. — Оскільки землі в нас було небагато — близько трьох десятин всіх угідь, — то й роботи великої вона не потребувала. До того ж сім’я наша велика — були старші брати й сестри. Але мені добре запам’яталося, як одного разу восени, коли вже було холодно, Сергій послав Андрійка і мене орати кіньми.
Земля наша була далеченько, забула вже, як і урочище те називається, здається, Бурти. Це по дорозі, як їхати на Копачів або Васильків.
Набралися ми тоді лиха на цій оранці. Мені було одинадцять чи дванадцять років, а йому на два більше. Я поганяла, а він правив плугом. Коні смикають, не слухають мене, плуг сюди-туди верне, Андрійко сердиться. А тут як на те ще й дощ став бризкати. Замерзли, намокли. Ледве додому допленталися. Не стільки наорали, скільки намучились».
***
Серед зауваженого:
1. У родини було не дуже багато землі. Але, якшо не засіювати її зерновими, а засажувати городиною – вистачить на велику родину.
2. 11 і 13-річних дітей послали на кілька кілометрів від Обухова орати кіньми? Мені здається малоймовірним.
3. Ну і головне – Бурти. Урочище сіє згадується ще у середині 18 ст. Вже тоді там орали біля півтора десятки родин.
4. Урочище «Бурти» відомі також як «Буртова могила». Його досить добре видно на старих картах. Інколи зустрічається як «Гуртова могила».
***
ПО СУТІ:
- Обухівська ойкумена того часу виходила за межі долини Кобрини;
- Орали, приміром, в степу на південь від неї, а косили на сіно – в заплавах на півночі.
- Втім, родинний бізнес Малишків – чоботарство, функціонував в самому Обухові. Очевидно, він грав магістральну роль в економічному житті родини, в той час як сільське господарство – допоміжну. Принаймні, з огляду на логістику і відстані до наділів.
***
Картина: "Косовиця", Олександр Петренко
