ВІК МІСТА ЦЕ ПРОПАГАНДИСТСЬКЕ КЛІШЕ
Одна з помилок, котрої припускаються любителі визначити вік населеного пункту полягає у пошуку зручних місця і дати, від котрих можна вести літочислення. Так свого часу придумали «заснування» Києва, Обухова, Кагарлика і тд. Загалом, це типова пізньокомуністична шняга.
Раціональний підхід стверджує, що жодне сучасне місто своїми розмірами не відповідає своїм попередникам. А знайти його «пуп», місце, де культурні шари лежали би один на одному наче торт – ще та задача. В протилежному разі історію Обухова як міста можна було би вести від трипільців на Робочій або тшинецьких землянок на Педині.
А ні. І головне – ми не знаємо, де його «пуп». Де місце, на котрому жили не просто найдовше, а головне -БЕЗПЕРЕРВНО протягом якогось часу. На території Обухова жили і за бронзи, і заліза, і ранні слов’яни, і за Русі, пізнього середньовіччя, раннього модерну тощо. Якщо дуже узагальнити, то ЗАВЖДИ.
Але, практично ЗАВЖДИ в різних місцях долини. Попри це, у нас є свої кластери. Козарів шпиль, з його кількасотрічною історією ранньослов’янських поселень. Або територія під ним - на Лермонтова, де також зустрічається ціла фасція археологічних культур, щоправда, дисперсна.
***
ЮРИДИЧНА БАЗА - ДОКУМЕНТАЛЬНА ФІКСАЦІЯ ПОЧАТКУ
Перше документально зафіксоване поселення - Лукавиця (хоча, частіше йдеться про значно ширшу територію, згодом відому як «Обухівські добра»), котре було десь в гирлі однойменної річки (зараз Кобрини), умовно – район нижнього АТБ, гаражі під горою.
Куди воно ділося і де потім були Малий, Великий, Старий, Новий і тд «Обухови» ми можемо лише догадуватися. Я свою версію викладав кількома постами нижче – наприкінці 16 століття завдяки Янушу Острозькому Лукавиця, вона ж Малий, вона ж Старий (і в деяких згадках – Нижній) Обухів втратила свою домінуючу роль, оскільки з’явилася в певний історичний період в певному тренді (колонізація течії Стугни від Василькова до Трипілля, давноруська захисна лінія по Стугні).
Відтак, Новий або Великий Обухів постав на місці іншого обухівського хутора – Веприна (Веприні). На відміну від Лукавиці на Стугні, котра входила до мережі пристугнянських, хоча як і пр, українківські хутори, третьорядних поселень, Новий Обухів Острозьких був частиною південнокиївських фортифікацій, третім після Ольшаниці і Кагарлика, одним з 9 подібних. Він захищав підступи до Києва і знаходився всередині долини в районі г. Городок на Автостанції. Втім, подібний транзит лише моя поточна робоча гіпотеза. Жодних претензій на достовірність.
Так чи інакше, час між Яном Дорогостайським (1550) і Павлом Дорогостайським (1998) був для долини Лукавиці втраченим. Про це свідчить згадка про поодинокого мужика Обухова на хуторі (не факт, шо Лукавиці, пр).
Разом з тим саме десятиліття Острозьких (1588-1598) виводить Обухів зі сну, про що свідчить той же Обухівський замок. Нічого сильно особливого, але після сумного анахорета Обуха на хуторі поява замка з брамами, чотирьох вулиць, двох присілків, пари сот людей, кількох млинів і шинка тоді, це як забудова Школи і Піщаної в останній третині 20 ст в Обухові. Масштаб!
На жаль, ми не можемо відтворити тодішню топоніміку і картографувати її. Лишається перебиватися припущеннями, котрі, як і годиться, весь час уточнюються.
***
Я ПОМИЛЯВСЯ В ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЗАМКУ
Пару місяців тому, приміром, я був впевнений, що Замок був на місці суч. Волошкового кладовища. Вчора я зрозумів, що неправильно інтерпретував позначку «старий вал» на карті 1742 року, найстарішій із зафіксованих зараз карт Обухова.
Власне, помилково накладати сучасні уявлення на тодішні умови, дуже помилково. Згідно з ними я уявляв Обухів Острозьких як Замок на г. Городок на Автостанції; перегороджену млинами і ставками Кобрину; вулиці під горою або її околицями.
Вчора я спробував відрефлексувати це все на пізнішій карті 1742 року (різниця – століття, оскільки в 1640 замок все ще значиться як власність вже Фірлея). І зрозумів, що якшо екстраполяція як метод діє, то обухівське розселення було не концентричним, а горизонтальним. Іншими словами схема – «кремль – посад» не працювала.
***
ОБУХІВ З КАРТИ 1742 РОКУ. ПО ПУНКТАМ
БАЗА.
Карта с. Обухів 1742 року і карта Обухівського ретраншенента (укріплення) 1752 року.
ПРИПУЩЕННЯ. Ретраншенмент, котрий анфдрофаги звели як частину т.зв. «Української лінії» своєю лівою частиною стояв акурат на місці Обухівського замку Острозьких. До мене це дійшло після ідентифікації «старого валу», котрий в ситуації з ретраншенментом співпадав з частиною нових насипів. І церкви всередині фортифікації. «Ізюмінка» - по ходу, підйом до Школи №2, ця візуально видима розрита частина гори це вхід до укріплення 1742 року. Одне з воріт.
ТОПОНІМІКА.
Це найцікавіше. Почнемо з того, що по суті Обухів середини 18 ст, а я нагадаю, це ще Гетьманщина, це
1. ТЕРИТОРІЯ ВІД АВТОСТАНЦІЇ ДО АВТОШКОЛИ. Всьо, більше жилого Обухова ніде немає. Інший, в районі суч. Школи-Піщаної з’явиться після того як наприкінці 18 ст. його подарують Бердяєву і він розіб’є на пагорбі свій маєток в 1797. Хоча поділ на казену і рангову частину вже присутній.
2. Не просто територія від Автостанції до Автошколи, а лише її ЗАХІДНА ЧАСТИНА. Вона пологіша за східну, геологічно це друга-третя тераси берега Кобрини, трохи – західне плато. Східна – мертва, всі ці Зелена, Кукса, Педина, Довга – не жилі. Лише чуток хуторів під ними в районі Гайдамацької і Автостанції. Мокро тоді було.
3. Далі. Є ТРИ ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ.
- РЕТРАНШЕНМЕНТ (хвартеця) – займає всю Автостанцію майже до Центру. Андрофагів там було багато, оскільки згідно з дещо пізнішим Румянцевським переписом при Михайлівській церкві був шпиталь, де коштом ахфіцерів утримували хворих неімущих.
- СЕЛА. По суті їх 3 і займають вони 3 вододіли. На сучасній карті це Центр, весь цей «язик» від Малишка до 8 Березня (1) і те, що я ризикнув би назвати Юдиною горою - тераси лівого надзаплавного берега Кобрини, від Буканова до Зеленого гаю включно (2). Плюс суч. вул. Квітнева над Городком (3).
- ХУТОРА – лише в заплаві Кобрини. Волошкова, Першотравнева, Гайдамацька і тд. і тд.
Головне спостереження полягає у тому, що вододіли (пагорб між двома ярами з джерелами) це села, там зручніше жити. Заплава - штука стрьомна, особливо під час повеней, тому і людей там одиниці. Хутори.
4. ІНФРАСТУКТУРА
- На Городку (Автостанція) – ЦЕРКВА. Очевидно Св-Михайлівська.
- На Педині (Центр) – ФОРПОСТ «Нижній маяк» (да, Педина не найвища гора, це видумка).
- В Центрі – ЦЕРКВА. Ймовірно, Св-Воскресенська. Станом на зараз найстаріша, оскільки згадується ше у «Інвентарі Обух. замку 1618» року.
- Напроти через дорогу (зараз це площа Матері) – ШИНОК і РИНОК (згодом Базарна площа).
- ПОСТОЯЛИЙ ДВІР я не знайшов. Все-таки карта дуже стара і затерта.
5. ДОРОГИ
- Очевидна та, що спускається в Обухів З КРАСНОГО ЧЕРЕЗ ПОПОВУ ГОРУ НА АВТОСТАНЦІЮ.
- ДОРОГА НА ВАСИЛЬКІВ по Малишка. Я би назвав ці обидві – «міжміськими».
- Ще є дорога, котра з’єднує 2 «села». Здається це ВІДРІЗОК МІЖ ЦЕНТРОМ І АВТОШКОЛОЮ ПО КИЇВСЬКІЙ.
- Також є дороги по «Юдиногірському масиву», але накласти їх на сьогоднішні складно.
***
ДЕМОГРАФІЯ ТОГО ЧАСУ
Попри не дуже приглядну картину все було не так і погано. Обухів 18 ст вже не періодично палений своїми (Виговський, Наливайко) і чужими (татари, поляки) Обухів 17 століття. І не «ведмежий кут» 16 ст. І не «бобрине царство» 15 ст.
В 1766 році в Обухові 210 дворів, мешканці чумакують.
В 1772 році в Обухові діє 12(!) водяних млинів.
В 1782 році в Обухові 360 хат (1320 жителів).
18 століття в Обухові – час міграцій. Все той же Румянцевський перепис 1765 вказує на величезну кількість прийшлих, переважно з довколишніх сіл, Переяславщини, Чернігівщини. Думаю, вони приносять з собою діалект, вишивку, монголоїдність, Кобрину і Педину тощо. Втім, це все досуже.
Політично різко зменшуються польська присутність і татарська загроза. Ще животіє Гетьманщина, але все йде д остаточної інкорпорації українських еліт державою. Половина Обухова належить державі (казена), іншу, рангову – дарують за заслуги (як Бердяєвим).
Збільшення військової присутності, кордони з Польщею і зменшення татарської загрози призводять до розквіту чумацтва, гайдамацтва і контрабанди.
Вони не частина місцевої романтики, але важливий напрямок тодішньої економіки. Документація того часу повна згадками про чумаків, судами на гайдамаками і легендами про контрабандистів, котрими часто були все ті ж чумаки і гайдамаки. Вони стають демонами української ночі, здатними перевезти що завгодно і пограбувати кого завгодно («вбережи боже від обухівського люду і васильківського суду»).
Власне, на той час припадає діяльність Сачка-Довгошиєнка і Швачки, легендарних гайдамаків, походження котрих дехто виводить з Обухова.
Тоді ж з’являються легенди про розбійників Педину, Шиловаху, інших.
Це динамічний і атмосферний час коли населення Обухова і його роль в регіоні зростають.
***
Фоти з old.honchar.org.ua
Вони не стосуються Обухова. Але в моїй ретровізії цілком могли б ілюстувати окремі його частини у 18-19 ст.
