Я читав Осокіна ("Овсянки"), дивився його "Луговых жен небесных мари", підмішував туди "Сердце Пармы" Иванова, осилив перший сезон "Территории" і, звичайно ж, віддав належне мерянському етнофутуризму. Останній цілком співзвучний з моїм обухово-синтоїстським уявленням про світ ідеального фентезі.
Крім того, мене цікавила сакральна георафія, малі культи і тому подібна архаїка Поволжя.
Двері до цього світу разом і з гуркотом закрилися рік тому. Згодом я ознайомився зі статистикою ліквідованих окупантів, значна (якщо не більшість на той час) частина котрих належала саме до фінно-угорської ойкумени. Ще було дуже обідно на тувінців і бурятів, котрі виявилися такими ж буддистами, як Здичавілі - православними.
Останні дошки на двері свого колишнього замилування ними я набив після інтерв'ю з Р. Безсмертним, котрий розповів про своє спілкування з представниками цього регіону під час окупації. Власне, їх "духовність" виявилася лише замиленою оптикою моїх антиколоніальних уявлень.
***
Сьогодні зранку я знайшов приблизний український відповідник того, що тамтешні культуртрегери свого часу назвали "етнофутуризмом" - художнім напрямом, котрий еклектично поєднував, Гагаріна, пр, і поволжські вірування тощо.
Український відповідник (принаймні, з огляду на техніку - колаж, кольористику, сюжетність) "етнофутуризму" - роботи харківського фотографа ОЛЕКСІЯ САМОЙЛЕНКА.
Звичайно, ви можете сказати, що це не зовсім "етнофутуризм" і буде праві. Втім, мене це вже не обходить, оскільки естетичний контакт відбувся.
Інтернет каже, що в його творчості присутні:
- палеоліт;
- трипільці;
- скіфи;
- грецькі колонії;
- Русь;
- козаки.
Можливо, я погано шукав, але допоки не зафіксував сторінки, де всі ці скарби мета-України жили би в одному місці, тому ділюся кращими зразками того, шо насмикав по різним джерелам.
PS. Світлана Денисюк - Alex Samoylenko (https://www.facebook.com/alex.samoylenko.90) - ось кого мав би побачити Обухів. Ну і ще ZWYNTAR (почути). Зрештою, у нашій північно-пороській історії теж є шо і кого естетизувати.