Сто років тому поруч з українцями у цій благословенній долині при Стугні жив ще один народ. Сьогодні від нього лишися лише згадки, фрагментарні і мікроскопічні.
Причин для цього кілька:
- В Обухові немає нащадків тих, хто жив тут на початку минулого століття, в часи розквіту єврейської громади штетла Obukhev.
- Кажуть, ця тема була під негласною забороною при Радянському Союзі і саме через неї постраждав легендарний обухівський краєзнавець Панченко.
- Вона не набула актуальності з набуттям Незалежності, оскільки, незважаючи на запевнення тодішнього корифея обуховознавства Домотенка вскривала не дуже привабливі сторони місцевого населення і українців, в цілому.
- Вона залишається маргінальною в середовищі консервативних обухівських краєзнавців сьогодні, котрі воліють не помічати зникнення цілого народу і зосереджені на фіксації життєвих історій представників власної етнічної групи.
- Ну і головне – ця тема важка для тих, хто нею цікавиться через очевидне незнання івриту і ідишу, мов, котрими писалася тодішня єврейська преса, це безцінне джерело внутрішньої інформації про життя кагалу.
- Крім того, нею не цікавляться власне місцеві євреї, котрих у місті небагато, але, які є.
Отже, що ми знаємо про євреїв саме Обухова (не Германівки, Трипілля, Обухівщини, в цілому).
- Їх було менше, ніж у щойно зазначених селах, 13%-15% від усього населення по-українськи «містечка Обухів», на ідиш – «штетла Obukhev». Окремі дані дозволяють говорити про приблизно 200 родин (біля 1000 людей).
- Згідно з також спекулятивними умовиводами єврейське населення Обухова могло гуртуватися довкола Базарної площі, місця, котре є на картах початку минулого століття і згадується все тим же Панченком у своїх, очевидно, втрачених записах. Зараз це територія від РАГСу до військомату у Старому центрі Обухова, його колишній downtown, середмістя сьогодні.
- Один із факторів, котрий вплинув на зникнення штетлу - предки сучасних обухівців, надзвичайно практичні і талановиті газди, котрі досить "креативно" підійшли до класової війни початку минулого століття.
До числа їх «подвигів» належать
- єврейські погроми і їх наслідок – вигнання практично всіх місцевих ашкеназі до Києва;
- руйнування і розкрадання синагог, панських маєтків, і заводів в період Визвольних змагань 1917 - 1922 років;
- і церков та майна тих, кого «розкуркурили» з подачі місцевих же стукачів в 1933 тощо.
Після погромів, котрі, судячи з усього мали неодноразовий характер і супроводжували, при тому, «золотий вік» обухівського єврейства (кінець 19-початок 20 століття) від досить чисельної етнічної громади лишилися лише згадки в статусі легенд про дві обухівські синагоги, ім’я київського доброчинця Йони Зайцева і одного з обухівських рабинів Моше Лисицького.
ВСЕ! Був народ і немає. Його і його історії. Вона стерта обухівськими «господарями» і німецькими нацистами, радянськими функціонерами і краєзнавцями-націоналістами.
Прямо зараз я можу назвати ім’я вищезгаданого ребе (Моше Лисицький) і одного з ймовірно, місцевих дописувачів російської преси – Ієшуа Різника.
Немає ні архітектури, ні місця її локації, ні імен, ні світлин, ні історій. Немає нічого і навіть місце розташування єврейського кладовище, як виявляться, знаходиться під питаням.
Втім, краще гіпотеза, ніж її відсутність. Згідно з нею і картою княгині Горчакової за 1906 рік єврейське кладовище могло міститися на північ від Лукавиці. Знову ж таки, на цьому ніби-то наполягають місцеві старожили, на інформацію від котрих спирається Eurupean Jewish Cemeteries Initiative у своєму звіті за 2018 рік.
Ми озброїлися ними (картою і гіпотезою) і спробували дослідити територію, про котру йдеться. І от що з цього вийшло.
- Версія про дислокацію кладовища у вказаному Eurupean Jewish Cemeteries Initiative місці збереглася. Добре це чи погано, але до неї додалася ще одна. Відтак, станом на сьогодні маємо дві: у "передгір'ях Обухівських Карпат" (канонічна) і на Драній горі (рівнозначна).
- Кілька перехресних спроб визначити місце розташування 2 синагог (в оригіналі "молитовних домів") дали, з одного боку різні результати, з іншого - попали в один і той самий квадрат у Старому місті. З цікавого - вони були дуже близько одна від іншої і, що головне - друга НЕ знаходилася на Автостанції ("Кип'яча"), як вважалося в середовищі місцевих краєзнаців до цього.
Звичайно, інформації, котра є у розпорядженні зараз дуже мало. З іншого боку, її набагато більше, ніж було буквально кілька днів тому. Зараз ми готуємо невелику експедицію, мета котрої в обсервації урочищ/городів, тому не дивуйтеся, якщо побачите як через тин лізе здоровенне бурмило. Так зараз виглядає типовий обухівський любитель днів минулих - краєзнавець звичайний.
Коментарі