Йдемо далі. В книжці Володимира Капустіна «Одна на цілий світ» є історія написання «Пісні про рушник». Вона коротка, але, змістовна. Магістральна по відношенню до мого інтересу фраза звучить наступним чином:
… Мішуріна осінила думка, що епізод з вишитим рушником має обов’язково супроводжуватися ліричною піснею. А зйомки вже мали відбутися завтра. Тому негайно зателефонував до відомого композитора Платона Майбороди, автора на той час багатьох популярних пісень на слова поета Андрія Малишка («Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Пісня про вчительку» та інші).
— Терміново! Платоне, потрібна пісня про матір і рушник. — сказав режисер композитору.
— Дуже серйозне замовлення. Дня мене цікаве. Моя мати проводжала в далеку дорогу з вишитим рушником старшого брата Георгія, а пізніше й мене. Сподіваюся, що напишу музику, — відповів Платон Майборода.
***
ВИСНОВКИ:
1. Як мінімум, 2 загальновідомі пісні Малишка побудовані не на місцевому грунті і обухівських емоціях.
2. Згодом неграмотність і пропаганда припасували їх до Обухова. Я, принаймні, ЗАВЖДИ був упевнений, що і вчителька і рушник місцеві. А ніт, - це анамнез Майбороди, його біографії, а не Малишка.
3. «Шитий обухівський рушник», котрий у 1960-х таксономізував Іван Гончар не має жодного відношення до рушника з пісні, а відтак їх ототожнення є вищезгаданими елементами невігластва і пропаганди.
Фабула цього допису у тому, що попри шизофренічне бажання міфологізувати все, що подобається, правильний підхід полягає у тому, щоб шукати згадки про функціонал рушника, а не видумувати його.
Майборода, пр, каже, що його і брата мати «проводжала з рушником». Але це Майборода, а не Малишко. Полтавщина, а не Київщина. Проводжала, а не дала. От вам і деконструкція міфа, безболісна і без анестезії.
Бо видумати кожен дурак може. А хоча би мінімально дослідити – ні.
