Обухівський “Городок”: дещиця історії і краплина семантики
13:44 01.08.2021
Обухівський “Городок”: дещиця історії і краплина семантики
Чайковський Мирослав
Чайковський Мирослав

Обухів — сучасне місто, котре лежить в долині річки Кобрина біля Стугни. Його внутрішня геологічна структура дещо складніша, ніж здається, коли рухаєшся вздовж центральної вулиці.

  • По-перше, це сама Кобрина і її чисельні притоки, котрі ділять долину на так звані “гори”.
  • По-друге “яри”, магістральною частиною котрих є вищевказані джерела-притоки Кобрини.

Відтак, станом на сьогодні на території пристугнянської “обухівської кишені” нараховується чи не до сотні так званих “гір”, значна частина з яких є надзаплавними мисами корінних берегів Кобрини і Стугни.

Очевидно, що історично вони грали досить потужну роль в колонізації долини Кобрини. Під ними селилися і на них ховали небіжчиків. На них стояли чисельні вітряки і подекуди фортифікаційні споруди. Втім, обухівські гори досить рідко згадуються в також куцих історичних згадках про Обухів. А відтак, не зважаючи на центральну містоутворюючу функцію станом на сьогодні практично не досліджені.

Виняток — ПЕДИНА (діалект. Пидина), на котрій в середині 18 століття розташовувався прикордонний форпост Російської імперії, а згодом функціонував цікавий, доживший до наших днів культ Хреста.

Ще можна сказати про надзвичайно багату археологічну спадщину Козарового шпиля і його околиць, чиїх мешканців у довільній інтерпретації можна ототожнити з історичними і літописними венедами, склавінами і антами.

Втім, Педина, як і Драна або Зелена гори, це радше відроджений сьогодні і закладений у 19 століття хлопоманський образ місцевого природнього маркера, ніж наповнений реальною історією, об’єкт.

Звичайно, історія надзаплавного миса (“останця”) Педини може виявитися не менш насиченою, ніж тієї Драної. Свої мікро-історії мають Юдина, Вовча, Кукса, Вершина, Три дуби та інші призабуті сьогодні “гірські” топоніми Обухова.

Втім, на мою думку, найбільш прокачана з огляду на свою ретроспективу, звичайно ж, гора ГОРОДОК на Автостанції (район ліцею №2 +).

Ще рік тому це була досить периферійна і малоцікава частина приватного сектору Обухова. Сьогодні, завдяки низці перманентних уточнень вона займає не останнє місце з претензією на перше.

Отже, що ми знаємо про гору,назва котрої входить до ТОП-5 найстаріших обухівських топонімів і налічує, ймовірно, більше 250-ти років?

ДЕЩИЦЯ ІСТОРІЇ

18 ст

Ми знаємо, що в середині 18 століття (1742 - 1752) на ній було збудовано прикордонний ретраншемент - дерев'яно-земельне укріплення, котре покривало собою власне Городок і нижчий пагорб напроти через джерело, тоді відоме як річка Обухівка (детальні карти Обухівського і Трипільського є в редакції).

Уточнення, котре було здійснене буквально на днях доповнює список будівничих ретраншенменту на Городку і форпосту "Нижній маяк" на Педині. Якщо до цього я і колєги були впевнені, що їх автором є військовий інженер німецького походження О. Рігельман, то зараз з глибин історії винирнуло ім'я його сучасника, інженера вже французського походженння, котрий неабияк доклався також до будівництва Української лінії, Даніїла де Боскета. Принаймні, саме він підписував у Глухові документації на обухівську фортифікацію.

19 ст

Власне кажучи, саме про Городок як 1 з 5 обухівських гір через 100 років (1854) згадає етнограф-француз де ля Фліз. На ній же, згідно з його записом була "стара фортеця і печери".

"ПЕЧЕРИ"

Походження останніх, якщо забігти наперед, має кілька пілотних гіпотез:

  • це господарські погреба типу "порохівниць" тощо ретрашемента (моя версія);
  • ці "печери" якось використовували учасники польського повстання першої половини 19 ст.
  • це власне церковні льохи.

Ще є версії про "ходи контрабандистів " і "келії монахів Київської русі", але то радше данина альтернативній історії і сучасній міській міфотворчості.

Втім, крім згадки про "фортецю" (ретраншемент) де ля Фліз робить ше одну надзвичайно корисну річ: він замальовує церкву.

ЦЕРКВИ

Власне кажучи, тут варто уточнити, що церков на Городку було 2.

Перша є на карті 1837 року і називається вона Церква Казанської Богоматері.

Згодом дерев'яна вона згорає і на її місце в 1842 році починають збирати кошти&готувати документацію для нової, на кам'яному фундаменті (1852) - Свято-Михайлівської. Зараз ми не знаємо як саме вона виглядала, але планувалася ось так:

20 ст

Її опис є у мандрівних замітках етнографа Новицької у 1925, крім того, є замальовка:

Крім того, Новицька також говорить про "печери" ( у неї, здається, льохи), котрі, згідно з часовою корекцією міських легенд вже пов'язує зі скарбами польських повстанців. Щоправда, не зрозуміло, 1830 чи 1863 років.

Так чи інакше за словами місцевого населення церква прожила до 1942, коли була пошкоджена артилерійським обстрілом. Знаходилася вона ніби на місці сучасного кладовища, про знову-таки ніби-то свідчить кладка, на котру періодично наштовхувалися під час копання місця для поховання.

Десь в тому ж районі знаходилося німецьке військове поховання приблизно на 30 могил, згодом перенесене до Віта-Поштової.

КРАПЛИНА СЕМАНТИКИ

І насамкінець. Чому Городок? Тут все просто. Тому що на той час так називали форпости. Ще є назва "редути" (в оригіналі "радути"), котра теж зустрічається на одній з обухівських карт.

Про це пише на початку 20 ст. відомий дослідник військових фортифікацій нашого краю Л. Добровольський. І з ним важко не погодитися.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Відтак, станом на сьогодні г. Городок чи не "найісторичніша" обухівська локації від ранньомодерних часів до середини 20 ст. Про це свідчать:

  1. 2 згадки в описах;
  2. 1 укріплення, 2 церкви, 1 військове кладовище.
  3. невеликий корпус міських легенд про "печери" (присутній і в інших місцях).
  4. оборонний ("ретраншемент") і культовий (церкви, кладовища) характер частини гори в різні часи.
  5. Назва, котра пройшла з горою крізь 2 століття.

Звичайно, Городок - не "замкова" гора. Хоча би тому, що ретраншемент - не замок. А де був сам замок (або замки?) кінця 18 - початку 19 століття не знає ніхто. Я вважаю, що помилявся, коли 2 тижні тому запропонував вважати його місцем розташуванням надзвичайно цікавий "останець" з архаїчно-картографічною назвою Вершина біля мікрорайону "Яблуневий". Але, обухівський замок то вже інший, середньовічний детектив.