Попри це я переконаний, що відповіді на багато історичних питань криються саме в ландшафтознавстві з його рельєфом місцевості, грунтами і їх рослинністю.
Для Обухова і Обухівщини характерні такі як
Ці архетипи настільки потужні, що знаходять свій відбиток у творчості 2-х найбільших письменників Обухівщини: Малишка і Косинки. Для першого більш характерні гаї, ліси і т.п фіксований, закритий простір долини; для другого – степ у всій його візуальній модальності.
Одна з причин, котра пояснює подібну симпатію криється в дитинстві. Долина Кобрини Андрія більша за Щербанівку Григорія. Останній все дитинство пересувався полями вздовж р. Красна (Щербанівка, Красне, Трипілля).
Відтак, його ойкумена – це останній степовий «язик» Перепетового поля, котрий, згідно з Мошинським, сягав Трипілля. Така собі залита сонцем вивернута «кишеня» між заболоченою Стугною і високим берегом Дніпра.
Тому і не дивно, що в його творах немає Обухова, хоча, за однією з версій місцевих дослідників Косинка воював тут разом із Зеленим. Більше того, можливо брав безпосередню участь у страті китайських інтернаціоналістів між його рідним Красним і власне Обуховом.
Але є Стайки, зокрема, в оповіданні «Циркуль». Я вибрав з нього слова, котрі зрезонували з моїм дослідницьким анамнезом.
***
КОПЕЦЬ
Історично «копець» це межа між володіннями і часи пізнього середновіччя – Нового часу. Копці були між Обуховом і Красним, зокрема, згідно з «Книгою підкоморія» вони були насипані поверх одного з місцевих відтинків Змієвого валу, т.зв. «Довгого». Втім, з тексту не зрозуміло, йдеться про залишки чогось більшого, рукотворного чи просто горбик в степу.
… Та вчитель Короп знає такі мудрі слова краще за будяка: він сорок верстов іде до міста пішки, села назустріч — голодні й голі, а пожовтів Короп уже давно; оце тільки в дорозі його вид попікся та почав лупитися, а костисте тіло носити стало важко, — наче якесь залізо, кість торохтить — іти важко; тоді він сідає на сухий, мов кам’яна баба, КОПЕЦЬ і починає третій раз за сьогодні розв’язувати свою торбу.
***
НЕХВОРОЩ
Один з так званих «обухівських хуторів» - попередників історичного Обухова в 15 -16 ст. називався Форошня. Певний час я виводив назву з волинської архаїчної лексики, втім, згодом з’ясував, що це означник степової рослини, якогось різновиду полину чи шо. Його інша назва – нехворощ, а упорядники все тієї ж «Книги київського підкоморського суду» розташували його в степу біля Красного. Мотиви цієї дії невідомі, адже факторів, котрі вказують на існування поза долиною Кобрини (як власне і в долині) – немає.
Логіка тут проста – степова рослина може бути таким-сяким географічним маркером. Нехворощ згадує і Косинка, а значить, це слово померло не так давно. Можливо разом з рослиною під час розорювання залишків обухівських степів в 1920-х.
… Перша хата назустріч, на одшибі, весела якась: вимазана ще з Великодня, вона, здається, ще й досі хвастає: боки де-не-де поколупані виставила, НЕХВОРОЩЮ зеленою побралася, мов до танців; на подвір’ї, на смітнику, кубляться мляво кури, і стоїть, у жовту хустку вив’язана, літня вже жінка — на курей щось гримає.
***
СТАЙКИ
Очевидно, що версія, котру висуває напівмертвий від голоду Короп виключно візуальна, художня і не має відношення до реальної етимології. Але, звучить.
… От і Стайки.
Отаку мудру назву дали: Стайки, і село справді стоїть на горбах, наче стайки кіп; хати виринають довгими рядами, клуні схожі на стоги сіна завершені, а хліви — на півкопи — бідне сільце таке і злодійкувате.
— Наче Богу не догодили, — казали старі люди, — посіяв нас межи чорториями, серед гір, наче виплюнув...
***
«СТАРА КРОВ»
В тексті згадуються кілька прізвищ. Ймовірно, вони реальні і притаманні цій придніпровській смужці, його «стара кров». Забродчук є похідним від Заброда (син Заброди), Мазуненко від Мазун (син Мазуна) – типові ще сто років тому форми прізвищеутворення, коли дід, батько і внук могли мати однокорінневі, але різні прізвища, котрі вказували на вікову ієрархію всередині родини.
Ім’я Мартин. Не знаю ступеню кореляції ні з чайкою («мартином»), ні Мартиновим островом, котрий ми шукали біля Стайок. Наскільки воно характерне саме для побережників.
ЗАБРОДЧУК ОЛЕКСА
…Короп мовчав, а коли стара скінчила свою річ, мляво одказав їй:
— Ні, я, тітко, тутешній...
— Чи не син, бува, Забродчуків?! — скрикнула раптом жінка. — Мо, з плєну?
— Та ні, я до города йду... Математик я, тітко! — рішив зразу одкараскатись на всі запитання старої Короп.
— Ма-те-матик... Ну, вилитий Забродчуків Олекса — він хотів Устю нашу сватать, — здивовано мовила стара, а Короп на її слова мимиволі усміхнувся...
МАРТИН МАЗУН (ЕНКО)
... Хата була ще нова, чисто прибрана, і на жердці, як придане невістки молодої, висіли пухнаті, з крамними напірниками, дві подушки; долівка вимазана та суха, і зайчики сонячні плигають коло припічка, а на сволоці, — о, сволок у Мартина було зроблено по-стародавньому: посередині було розмальовано великого хреста, під ним маленька могилка, а ще в обидва боки од великого хреста — два маленькі і збиті віками літери вгорі «І.Н.Ц.І.», а на весь сволок вималюваний великими яблуками напис: «Сей домь сооружень Мартиномь Мазуненком 15 июля 1898 г.».
***
БИСТРІВЩИНА
Єдиний топонім, думаю (але, не знаю) – існувавший (чи існуючий) в Стайках чи біля них – Бистрівщина, колишні попівські землі.
… Мартин розгортає за столом ветхі віком копії постанов судебної палати, кладе перед очі Коропа приговор стайківського суду, де за ним, Мартином Мазуненком, визнано право на землю в урочищі Бистрівщина та що земля та складає клапоть 0,75 дес., і з деталями доводить математикові своє вікове право на ще з прадіда мазунівську землю...
***
«ГОРИ»
«Гори» - всі ці тераси правого корінного берега Дніпра, «гнізда» на повітці Київського плато від півночі Києва до Канева. На котрій компактно причепилися Ходосівка, Безрадичі, Обухів, Трипілля, Стайки і тд. Все це речі одного порядку, спільна для всіх маніфестація хтонічного бога, його ландшафтного атрибуту.
… Гриміли стайківські гори, водами клекотіла ріка, а спраглу землю засівав теплий, літній дощ.
