Кінець 90-х. Обухівський краєзнавчий музей. Учням розповідають про "звірства зеленівців". Я плачу, клас плаче. Нам шкода Мішу Ратманського і Любу Аронову.
Разом з нами плаче РАДЯНСЬКИЙ міф про Трипілля з його практично маніхейським культом "падших героев", котрі загинули в боротьбі з силами Зла.
Міф помирає, а разом з ним кануть в лету елементи радянського культа на кшталт переменування Трипілля у Комсомолля (1923), встановлення обеліску "Учасникам Трипільського походу" (1956), Музей історії комсомолу (1959). Серії світлин і покладених на них поштівок Шиманського першої половини 30-х.
Йому на зміну приходить новий, НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ. Згідно з ним, Зелений був не бандитом (радянська версія) а "борцем за незалежність". Адепти цієї версії - колишні фанати радянської, перелицьовані на новий лад і на потребу часу. Їх не цікавлять єврейські погроми і послідовна боротьба Зеленого з Центральною Радою, Директорією, Українською державою Скопопадського. Засліплені сяйвом нового міфу вони майже одночасно увірують в історичну місію отаманщини, дарма, що єдиним її результатом (як і гайдамаччини 18 ст) стає повна ліквідація польської присутності (маєтки Правобережжя); єврейської ойкумени (штетли "зони осілості") і новонабутої української незалежності.
Втім, новонаверненим комсомольцям-активістам байдуже, ворог знову в оптиці ненависті і ворог той, хто не вірить в святомученицьке походження трипільського селянина Терпила.
Цікаво, що на відміну від Трипілля, в Обухові культ отамана так і не прижився. Принаймні, я не раз і не два чув шось на кшталт "баба казали, шо в Обухові його не любили. Бандитом був... ."
І останній, ШИЗОФРЕНІЧНИЙ міф Трипілля і про Трипілля до певної міри доповнює попередній. Спільного у них - примат ідеології і нехтування науковим потенціалом науки. Згідно з ним трипільців - історичні українці. Як і "арії", слов'яни і тд, котрих, як показує практика, середньотатистичний фанат альтернативної історії практично не розрізняє.
Для нього трипільці, попри їх малоазійське і, ймовірно, семітське походження - true українці; умови їх існування (знищення лісів і продукування еко-катастрофи) - "золотий вік", а сам факт існування підкреслює безсмертність української нації і її тисячолітньої державності. Котрої у племен енеоліту, звичайно ж, не було. Як і "цивілізації", в котру свято вірять фанати "арійських вед", Шилова-Канигіна-Кананця і тому подібних шизоісториків.
Відтак, станом на сьогодні ми маємо три (а можливо і два з половиною) міфи Трипілля і про Трипілля.
- РАДЯНСЬКИЙ (колонізаторський) - ми прийшли і на штиках принесли вам новий суспільний уклад, котрий, попри всі жертви покликаний ощасливити українське селянство.
- НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ (місцями лібертаріанський) - українське селянство - провідна і найбільш прогресивна верства господарів, єдино спроможна опиратися 300-річному гвалту з боку "північних варварів" у 1919. Цініть її, бо інших героїв, крім отаманів-погромщиків, котрі доклали всіх сил до демонтажу державності у нас немає. Але думати про них погано - українофобія.
- ШИЗОФРЕНІЧНИЙ - ми найбільш недооцінена нація у світі, предки котрої принесли цивілізацію і освітили (освятили теж) Східну Європу смолоскипом своєї божественної присутності (насправді ні).
Прийшов час ЧЕТВЕРТОГО. Яким буде новий міф Трипілля і про Трипілля?
Хто зна.
