Вона довга, спеціалізована і не для фейсбука. Відтак, було прийняте рішення обмежитися її релізом. Вона дає можливість в повній мірі зрозуміти хід думок автора гіпотези про те, що Витахолм це Витачів. Гіпотези, котра мігрувала з норвезького журналу в середині 70-х у корпус наддніпрянських міфів середини 90-х. Солодких, як груші у витачівських садах наприкінці серпня.
***
... Алстадський камінь примітний передусім тим, що на ньому викарбувано два рунічні написи — старший і молодший. Це єдиний у Норвегії камінь, прикрашений з обох боків багатим орнаментом. Виходячи з особливостей орнаментики, професор Б. Хоуген датує камінь періодом 1000–1030 років.
Молодший рунічний напис — єдиний у Норвегії, в якому зустрічається слово "Гарда" (або взагалі згадується Русь). Із давніх часів камінь стояв на хуторі Алстад в області Тотен, що у східній Норвегії. У 1913 році його перевезли до Історичного музею в Осло.
Старший рунічний напис розташований уздовж лівого боку каменя, його закінчення — вздовж лівого краю лицьового боку. Молодший напис вибито в нижній частині лицьового боку і складається з трьох рядків, що читаються знизу вгору.
Камінь добре зберігся. Правий край лицьового боку дещо пошкоджений: втрачено останню руну в нижньому рядку та частково пошкоджено дві останні руни другого рядка. Однак, ці пошкодження легко відновлюються за змістом напису. Старший напис зберігся гірше.
М. Услен прочитав старший напис так:
«Юрн спорудив цей камінь (тут пропущено, ймовірно, стояло ім’я чоловіка), який був одружений з нею, і вона привезла камінь із Рінгерике, з острова Улвоя. І орнаменти прикрасили один із боків.»
Рінгерике — область приблизно за 40 км на північний захід від Осло.
На думку Услена, молодший напис слід датувати другою половиною XI століття. У перекладі на сучасну мову він звучить так:
«Енгле спорудив цей камінь на пам’ять Туральду, своєму синові, який загинув в Утахольмі — між Утахольмом і Гардою.»
Услен не був упевнений, чи в третьому рядку написано «Утахольм», а не «Устахольм», оскільки руна в слові «Гарда» занадто довга для «с», але й закоротка для «ш». Однак, не знаючи значення слова «Устахольм», дослідник припустив, що якщо один раз згадується «Утахольм», то й вдруге йдеться про те саме місце — і таким чином напис набуває сенсу.
Услен намагався пояснити назви Утахольм і Гарда прикладами з місцевої норвезької говірки. Л. Якобсен запропонував інший варіант перекладу:
«Ігле спорудив цей камінь після Туральда, свого сина, який загинув в Утахольмі — між Уста (холмом?) і Гардою.»
За Усленом, слово "Утахольм" може містити компонент "віта" — давньонорвезька назва вогняного сигнального пункту. Інше тлумачення фонетично неможливе. Система вогневої сигналізації існувала в Норвегії з найдавніших часів. Наприклад, у «Сазі про Хокона Доброго» (920–960) йдеться про запровадження такої сигналізації, завдяки якій повідомлення про ворога доходило з півдня країни на північ за сім днів. Ця система зберігалася до початку XIX століття.
У Норвегії та за її межами є багато місцевих назв, що містять слово «віті» (у пізнішій формі — «вете»). Отже, «Віта-хольм» можна перекласти як «пагорб із вогневою сигналізацією», що міг бути як невеликим островом, так і височиною. Усі спроби локалізувати саме той Вітахольм, про який йдеться в написі, не дали результатів.
У 1961 році в селі Витичів на Київщині академік Б. А. Рибаков розпочав розкопки двох городищ. У старішому з них (кінця X — початку XI ст.) було виявлено вежу, в якій запалювався вогонь — очевидно, для військових сигналів до Києва. Про Витичів як фортецю, підвладну Русі, згадує ще імператор Костянтин Багрянородний (приблизно 950 р.). У літописах Витичів вперше згадується під 1095 роком:
«Святополк же вийшов із Києва і збудував на Витичевському пагорбі...»
А у 1100 році, як вважають, саме у Витичеві відбувся князівський з’їзд. У літописі про це зазначено:
«У тому ж році брати уклали мир між собою — Святополк, Володимир, Давид, Олег — у Витичеві...»
Особливо цікавою є ймовірна приписка, що князі зустрілися у «вітї» — тобто у вежі, звідки подавали сигнали (вітїць або вєтич — назва споруди). Це пояснює також форму топоніму — «Витичів пагорб».
Біля гирла річки Трубіж розташоване городище Устя (згадується в літописі під 1096 роком), а на протилежному, високому березі Дніпра — висота Заруб, яка пов’язана з Устям. Витичів лежить між Києвом та Устя-Зарубом. Слово «устьє» мало би дати в давньонорвезькій формі *усті, у родовому відмінку *уста.
Під словом «Гарда» в рунічному написі слід розуміти Київську область у вузькому сенсі, або просто місто Київ. Таким чином, завдяки розкопкам у Витичеві зміст рунічного напису стає цілком зрозумілим.
Услен висловив припущення, що обидва написи належать одній родині, хоча й до різних поколінь. Згадка Рінгерике у старшому написі свідчить про те, що родина мала стосунок до цієї області — батьківщини багатьох варягів, які побували на Русі, зокрема Харальда Хардроде (зятя Ярослава Мудрого), Улафа Святого та його сучасників і товаришів — Еймунда та Рагнара, відомих своїми пригодами як у службі в Ярослава, так і його супротивників.
Незвично детальне вказання місця загибелі Туральда у рунічному написі свідчить про те, що Енгле добре знав ці місця. Ймовірно, він брав участь у походах Еймунда і щасливо повернувся додому, а от його син Туральд, який теж подався на Русь, виявився менш удачливим.
