Будь-яка топоніміка містить в собі кілька реквізитів:
1. Час виникнення
2. Час життя
3. Поточна вжитковість
4. Місце локації
5. Ну і чи не головне - семантика, значення.
В цьому відношенні гідроніми мають певну перевагу над іншими. Але, не завжди. Приміром, які річки-джерела Обухова ми знаємо, крім Кобрини? А вони були (Хорошня, Завалля, дж. Безіменне і тд). Власне, навіть тотожність Лукавиці і Кобрини деякими дослідниками ставиться під сумнів і якби не "Книга Підкоморія" була б спростованою.
Ще одна проблема це зникнення водойм. Знову-таки, Обухову це знайомо, адже більшість джерел, котрі колись протікали його чисельними ярами - зникла.
Схожа ситуація і в Українці. Втім, там трохи легше. Принаймні, ДВІ річки, зафіксовані на картах починаючи з поч. 18 століття дійшли до нас у назвах.
Обидві, наскільки я розумію, зникли в один і той самий час - в 60-70-х 20 ст, під час будівництва міста і станції. Іншими словами - в межах одного покоління. Я можу помилятися, але сьогоді про них не знає вже ніхто.
До семантики.
Якщо з КОЗАРКОЮ все просто. "Козар" це "козопас". І на відміну від обухівського "Козарового шпиля" українська "Козарка" саме під роду занять, а не прізвища жителів (Козирі).
З МАНКОЮ було складніше. Я довгий час думав що це від "манівці". Тим більше, що територія там була живописними хащами.
Недавно ж слухав подкаст про бортництво, там тьотя вказала на древній архаїзм "МАНЬКИ" (борті чи вулики). Відтак, я зафіксував собі це як один із можливих варіантів.
Біля однієї річки пасли кіз, біля іншої під горою - плекали бджіл?
